Хорхе Луїс Борхес - Вигадані історії

рідкісними мовами. І справді, стародавні люди, перші бібліотекарі, розмовляли мовою, яка дуже відрізнялася від тієї, якою ми розмовляємо сьогодні; і справді, якщо відійти на кілька ліг праворуч, то там розмовляють діалектом, а на п'ятдесят поверхів вище — мовою, зрозуміти яку неможливо. Усе це, повторюю, правда, але чотириста десять сторінок, заповнених лише літерами MCV, не можуть відповідати жодній з мислимих мов, хоч би якою діалектною чи примітивною вона була. Декотрі висловлювали припущення, що кожна літера впливає на наступну і що значення MCV у третьому рядку сторінки 71 було іншим, аніж значення цієї ж таки послідовності літер в іншому рядку іншої сторінки, але ця туманна теза не здобула загальної підтримки. Були й такі, котрі вважали, що йдеться про тексти зашифровані; ця теорія набула великого поширення, але не в тому сенсі, в якому мислили її ті, хто її вперше запропонував.

Років п'ятсот тому начальник одного з вищих шестигранників[148] виявив книжку, не менш незрозумілу, ніж усі інші, але яка мала майже два аркуші з дуже схожими рядками. Начальник показав свою знахідку мандрівному дешифрувальнику, і той сказав йому, що ця книжка написана португальською мовою; інші стверджували, що вона написана ідишем. Не минуло й століття, як мова тієї загадкової публікації була визначена цілком точно: самоїдсько-литовський діалект Гуарані з флексіями класичної арабської мови. Був дешифрований і її зміст: основи комбінаторного аналізу, ілюстровані прикладами знакових сполучень з необмеженими повторюваннями. Ці приклади допомогли одному геніальному бібліотекареві відкрити фундаментальний закон Бібліотеки. Цей мислитель спостеріг, що всі книги, хоч би як вони відрізнялися, складаються з однакових елементів: пробілу, крапки, коми і двадцяти двох знаків алфавіту. Він також постулював факт, який підтвердили всі мандрівники: в усій величезній Бібліотеці немає двох однакових книжок. З цих неспростовних передумов він зробив висновок, що Бібліотека всеохопна і що на її полицях можна знайти всі можливі сполучення двадцятьох з лишком писемних знаків (їх кількість, хоч і величезна, проте скінченна), а отже й усе, що ними можна висловити,— всіма мовами. Геть усе: історію майбутнього з усіма її подробицями, автобіографії архангелів, точний каталог Бібліотеки, тисячі й тисячі каталогів хибних, доведення хибності цих каталогів, доведення хибності каталогу правильного, гностичну євангелію Василіда[149], коментар цієї євангелії, коментар коментаря цієї євангелії, правдиву розповідь про твою смерть, переклад кожної книжки на всі мови, інтерполяції кожної книжки в усі книжки, трактат, який Беда[150] міг написати (й не написав) про міфологію саксів, утрачені книги Тацита[151].

Коли було проголошено, що Бібліотека зберігає в собі всі книжки, то першим почуттям, яке опанувало всіх, була неймовірна радість. Кожен відчував себе господарем таємного й ще не використаного скарбу. Не існувало такої особистої чи світової проблеми, яку не можна було б переконливо розв'язати — в одному з шестигранників. Усесвіт здобув своє виправдання, всесвіт раптово набув нічим не обмежених вимірів надії. На той час багато говорилося про Виправдання: про апологетичні та профетичні книги, які навічно виправдовували діяння кожної людини у всесвіті й могли відкрити дивовижні таємниці про її майбутнє. Тисячі людей, опанованих палкими надіями, покинули рідні шестикутники й побігли сходами нагору, підштовхувані марною мрією знайти своє Виправдання. Ці паломники зчиняли бурхливі суперечки у вузьких коридорах, виголошували чорні прокляття, душили одне одного на божественно досконалих сходах, жбурляли книги, що обманули їхні сподівання, у глиб вентиляційних колодязів, гинули, скинуті у провалля людьми з далеких регіонів. Були й такі, які в цих безнадійних пошуках втрачали здоровий глузд... Виправдання насправді існують (я бачив два, які стосувалися осіб з майбутнього, можливо, навіть не вигаданих), але шукачі забули про те, що ймовірність знайти своє власне Виправдання або бодай якусь його недосконалу копію практично дорівнює нулю.

На той час також існувала надія, що вдасться прояснити фундаментальні таємниці людства: походження Бібліотеки й часу. Усім здавалося, що ці великі таємниці можуть бути висловлені; якщо ж мова філософів виявиться для цього недостатньою, Бібліотека створить цілком нову мову, а також словники та граматики, необхідні для її існування. Ось уже чотири століття люди гасають і нишпорять по шестигранниках... Існують шукачі, офіційно призначені, так звані інквізитори. Я бачив їх при виконанні їхніх обов'язків: вони завжди повертаються зі своїх відряджень дуже стомленими, розповідаючи про сходи без сходинок, на яких вони мало не скрутили собі в'язи; розмовляють про галереї та сходи з бібліотекарем; іноді беруть найближчу книжку й гортають її, шукаючи єретичних слів. Видно, що ніхто не сподівається що-небудь знайти.

На зміну палким надіям, як то завжди буває, прийшло гнітюче розчарування. Переконаність у тому, що на якійсь полиці в якомусь шестиграннику стоять дорогоцінні книги і що ці дорогоцінні книги — недосяжні, була просто нестерпною. Одна блюзнірська секта запропонувала припинити пошуки й закликала всіх людей зайнятися перетасуванням літер і символів, аби за допомогою неймовірного випадку створити ці канонічні книги. Владі довелося вжити проти цієї секти суворих заходів. Секта припинила існування, але у своєму дитинстві я не раз бачив дідів, які на тривалий час ховалися в нужниках, перекладаючи металеві кружечки в заборонених чашах, марно намагаючись виправити божественний безлад.

Інші, навпаки, вважали, що треба насамперед очистити Бібліотеку від усіх непотрібних книг. Вони вторгалися в шестигранники, показували офіційні документи, які не завжди були фальшивими, з огидою гортали той або той том і прирікали на знищення цілі полиці; їхній гігієнічно-аскетичний запал призвів до безглуздої загибелі мільйонів томів. Імена цих фанатиків були прокляті, але ті люди, які оплакують «скарби», знищені тими безумцями, забувають про деякі очевидні факти.

По-перше, Бібліотека така величезна, що будь-яка шкода, завдана їй людьми, буде нескінченно малою. По-друге, хоч кожен примірник і є унікальним та незамінним, але (оскільки Бібліотека повна) завжди існують сотні тисяч її не абсолютно досконалих копій — книг, які відрізняються від цієї однією літерою або однією комою. Усупереч загальній переконаності я наважуся припустити, що наслідки діяльності Чистильників перебільшені тим жахом, який викликали ці фанатики. Їх надихало божевільне прагнення захопити книги Червоного Шестигранника: це книги значно меншого формату, аніж книги звичайні, всемогутні, ілюстровані та магічні.

Ми знаємо й про інший забобон того часу: Людина Книги. На якійсь полиці в якомусь шестиграннику (міркували люди) має стояти книга, в якій викладено зашифровану суть та короткий зміст усіх інших, якийсь бібліотекар нібито переглянув цю Книгу і став подібний до Бога. У мові тієї зони досі відчуваються сліди культу цього далекого від нас працівника. Багато людей вирушали в паломницькі подорожі з метою знайти Його.