Ніна Воскресенська - Дивовижні пригоди Наталки в країні Часу, Ніна Воскресенська

- Ти повинна... - прокричала дівчинка.

- Не смій! - суворо застерегла її Мапа.

- Чому? Хвиля моя приятелька. Вона врятувала нашого Годинника.

- Ніхто мене не рятував, - утрутився в розмову Годинник. Нарешті його вислухають! - Навпаки, через неї я не дізнався, навіщо до Іржі мала приїхати королева. Хвиля схопила мене у найвідповідальніший момент.

- Невдячний, - похитала головою Наталка. – Вона врятувала тебе від неминучої смерті, а ти... Іржа проковтнула б тебе, не замислюючись.

Годинник засміявся:

- Дівчинко, я не боюсь Іржі, бо я золотий! Хвиля тебе обдурила!

- Ні, я не вірю, вона не могла... - пробурмотіла Наталка. Їй так не хотілося, щоб Хвилина виявилася такою хитрою й підступною. Кому ж тоді вірити в цьому світі? - Ти помиляєшся.

- Гаразд, гаразд, - заспокоїла її Мапа. - Нехай Годинник помиляється, і Хвиля справді чесна й добра десь у глибині душі. Але ми однаково не можемо її взяти до палацу, бо її час іще не настав. Нехай повертається в місто Мрій і чекає. Ми ж із тобою в країні Часу, а не в королівстві Хаосу, де кожен робить, що заманеться!

Із цим Наталка не могла не погодитись.

- Наталко, візьми мене з собою, - кричала Хвиля. - Я тобі розповім, де знайти твого брата...

Вона вирішила використати цей останній аргумент, щоб зупинити дівчинку. І, мабуть, це б їй вдалося, але Наталка на той час уже була доволі далеко й не чула її слів.

- Годинник! - раптом закричала Наталка. - У Хвилі залишився чарівний годинник! Ми маємо повернутися.

Мапа з Годинником перезирнулися.

- Хіба ви забули, що в Іржі був точнісінько такий годинник, як наш чарівний? Хтозна, який із них справжній - цей чи той, що залишився у Хвилі? Не могла ж я тягнути їх обидвох!

Наталка швидко побігла назад.

Хвиля дуже зраділа, побачивши дівчинку.

- Я думала, що ти мене покинула напризволяще, - сказала вона крізь сльози.

- Я б не змогла, - розчулилась Наталка.

Мапа лише стиснула губи, Годинник мовчки зітхнув. Вони разом ступили на примарний міст, і невдовзі перед їхніми очима постав білий осяйний палац Володаря Часу!

Глава дванадцята, в якій Наталка з Петриком повертаються додому

- Мерщій біжімо, знайдемо Володаря Часу! - сказала Наталка, щойно вони ступили на тверду землю. Примарний міст зник, ніби його й не було.

Мапа й Годинник стрибали від радості. І лише Хвиля здавалася трохи стурбованою.

- Куди нам поспішати? - мовила вона лагідно. - У нас ще багато часу. Здається, аж 12 годин.

- 12 з половиною, - уточнив Годинник.

- Я й кажу, - залопотіла Хвиля. - Я так мріяла погуляти у садку біля палацу! Кажуть, тут є найдивовижніші рослини з усього світу. Проте ми, хвилини, потрапляємо сюди на такий короткий час, що не встигаємо нічого побачити. Наталочко, може, скористаємося нагодою й трохи тут походимо? Я тобі буду дуже вдячна!

Наталці стало шкода Хвилю. Це ж так сумно, коли мрії не здійснюються!

- Ходімо, - сказала вона, не зважаючи на те, що Мапа відчайдушно махала руками, а Годинник незадоволено хитав головою.

- Ти справжня подруга! - защебетала Хвиля. – Ти не пошкодуєш. Буде що розповісти, коли повернешся додому.

Улюблена Хвилина королеви зупинилася біля клумби з квітами, схожими на білі лілеї.

- Хіба не краса? Який аромат! Наталко, нахилися до них. Їхніх пахощів ти не забудеш ніколи!

Квіти й справді були дуже гарними. Їхній запах був дуже солодкий, і дівчинка, послухавшись Хвилю, нахилилася.

- Не треба... - тільки й почула вона Мамин голос, але вже нічого не могла вдіяти, бо солодкий аромат огорнув її мозок, повіки раптом стали злипатися, і сон важкою хвилею накрив її.

- Молодець, Хвилю! - сказала королева Хаосу, виходячи зі своєї схованки із-за куща. - Я знала, що ти впораєшся. Ти не заманила дівчисько назад у мій замок, але ти дістала чарівного годинника. Залишилося лише роздобути ключа.

Вона схопила одного годинника й закружляла з ним у вальсі. Другого годинника Хвиля передбачливо заховала під кущем. Про всяк випадок.

Мапа в цей час навкарачки відповзала якомога далі від того місця, а коли Її Величність була вже далеко, підхопилася й чимшвидше помчала до палацу.

- Наталко, прокидайся! Наталко, прокидайся! - почула дівчинка схвильований голос Годинника.

Вона розплющила очі:

- Де я? Що зі мною? - Ні садка. Ні лілей. Велика зала з височенною стелею і блискучою підлогою...

- Наталко, ти в палаці Володаря Часу! – сказав Годинник. - А про решту дізнаєшся згодом.

- Я така рада, що ти прокинулася! - це до зали вбігла Мапа.

- Мусимо поквапитися, - мовив Годинник. – На тебе чекає Володар Часу! Ходімо швиденько, адже в тебе зосталося зовсім мало часу.

- Невже? І скільки ж я спала?

Годинник похитав головою:

- Аж дванадцять годин!

- Не може бути! Я ніколи не була соньком!

- Це все через квіти, які ти нюхала, - пояснила дівчинці Мапа. - Вони називаються сонні лілеї.

Володар Часу дуже розгнівайся, коли побачив їх на клумбі у своєму парку. Хвиля згодом розповіла йому, що їх, за наказом королеви, принесла сюди одна із секунд. У винагороду королева обіцяла наблизити її до себе.

Коли Мапа вимовила ім’я Хвилі, Наталка відразу все згадала.

- Ні, - замахала вона руками, - навіть чути не хочу про Хвилю. Я їй так вірила, а вона...

- Гаразд, - зітхнула Мапа. - Але без неї ти ніколи не дізнаєшся, як опинилась у палаці й що сталося з королевою Хаосу!

- Нехай буде по-вашому, - не надто охоче погодилася Наталка.

Мапа радісно пискнула й вилетіла із зали. За кілька хвилин вона повернулася разом із Хвилею.

- Вибач мені, Наталко, - сказала Хвилина. - Я завинила перед тобою. Я багато разів обманювала тебе. Але я тебе дуже полюбила. Дозволь мені залишитися твоєю приятелькою.

Дівчинка мовчала.- Наталко, - втрутилася Мапа, - за ці дванадцять годин, які ти проспала, Хвиля зробила чимало доброго. Не гнівайся на неї. Хвилю, розкажи, як усе було, не приховуй нічого.

І Хвиля розповіла про те, як королева звеліла їй прикинутися Наталчиною подругою. Приспавши дівчинку, Її Величність за допомогою чаклунства хотіла видати Хвилю за Наталку. В образі Наталки Хвиля могла б вільно