Ніна Воскресенська - Дивовижні пригоди Наталки в країні Часу, Ніна Воскресенська

- вона заломила руки. - О, мій чудовий Годинничку! Який ти був ввічливий і лагідний! Що я без тебе робитиму?! ~

І тут дівчинка збагнула, яка підступна Іржа. Доки Наталка бігала до Примарного мосту, Іржа захопила Годинника. Але звідки вона про нього дізналася? Хіба Хвиля розбазікала?

- Годі рюмсати, - сказала Наталка Мапі. – Ходімо Годинника виручати. Ой і непереливки буде тій Іржі!

Вони рушили до печери Іржі. Мапа мовчки вказувала шлях, бо раптом з’ясувалося, що вона може чудово орієнтуватися як на дорозі, так і на Бездоріжжі.

Наталка страшенно обурилася, коли це почула.

- Ти брехала нам увесь час? - закричала вона.

Мапа спочатку почервоніла, потім зблідла.

- Ні, - якомога лагідніше проказала вона. - Просто я не говорила всієї правди. Подумай сама, хіба я могла довіряти такій неслухняній дівчинці, якою ти була спочатку. Зараз - інша річ. Ти дуже змінилася.

Але як не виправдовувалася Мапа, Наталка – ані пари з уст.

- Вибач, - вичавила із себе Мапа наостанок, бо зрозуміла, що дівчинка на неї дуже образилась. – Я більше так не буду. Ось ми вже майже прийшли.

Наталка хотіла сказати, що пробачає їй, аж раптом мало не ніс до носа наткнулася на Хвилю. Мапа засичала. Наталка ладна була кинутись на колишню подругу з кулаками.

Але та лише радісно пискнула і кинулася обніматись.

- Наталю, Наталю, - щебетала Хвиля. - Я така щаслива, що знайшла тебе. Іржа обвела тебе круг пальця. Вона віддала зовсім не того годинника. Ось той годинник, якого ти подарувала королеві!

Хвиля подала дівчинці годинника. Наталка розгубилася. Переводила погляд з одного годинника на другий. Вони були однаковісінькі. Лише циферблат у одного білий, а в другого - сірий. Який же з них чарівний? Цього Наталка не могла згадати, хоча дивилася на той годинник щодня, коли жила в реальному світі.

Хвиля теж була спантеличена.

- Тепер і я не знаю, який із цих двох годинників твій, - сказала вона. - Та не біда, візьмемо до палацу обидва. Там роздивимося.

- Хвилю, - сказала Наталка, згадавши про свої сумніви, - наш Годинник зник!

- Який? Ще один годинник?

- Зараз мова про наш із Наталкою Годинник, - втрутилася Мапа, - його викрали!

- А-а! Ваш Годинник! - Хвиля лукаво посміхнулася. - Може, це він? - і вона дістала з кишені Годинника.

- Мапо, - зраділа Наталка, - поглянь! Вона врятувала нашого Годинника з пазурів підступної Іржі! -

І пригорнула Хвилю до серця.

Дівчинка не помітила, що в цей час Годинник смикав її за штанину й белькотів:

- Ніхто мене не рятував. Я сам...

Але його ніхто не почув, бо Хвиля хутко схопила його й засунула до Наталчиної кишені.

- Тепер гайда до палацу Володаря Часу, - сказала Наталка. - Я знаю коротку дорогу! Але...

- Що? - спитала Мапа. Вона була здивована, звідки дівчинка може знати ДОРОГУ, якщо це її, Мапина робота? Невже вона більше нікому не потрібна?

- Там, біля Примарного мосту, сидить здоровенний котисько й нікого не пропускає!

Мапа заплескала в долоні:

- Він сірий, кудлатий і має зелені очі?

- Так. Звідки ти знаєш?

- Це мій давній приятель, - гордо мовила Мапа. - Показуй, куди йти!

Хвиля лише мовчки слухала їхню розмову й не втручалася. Вона чула про існування Примарного мосту, але ніколи його не бачила. Буде що розповісти королеві!

Кіт дуже зрадів, коли побачив, що Наталка повертається.

- Я знав, що ти передумаєш, - промуркотів він. - Квитки у нас зовсім недорогі. Всього...

Він замовк на півслові, бо з Наталчиної кишені вилізла Мапа.

- Пані Мапо, радий вас бачити, - вимушено усміхнувся Кіт. - Ви до нас у справах?

- Так, пане наглядачу Примарного мосту. Чи як вас там?

Котище примружив зелені очі:

- Он ви про що! Тут якась помилка, пані Мапо. Я вперше бачу цю дівчинку. Вона переплутала мене з однією із моїх сестер-близнючок. Вони люблять називатися наглядачами мосту й виманювати в довірливих мандрівників канапки.

- Що-що? - перепитала Мапа. - Раніше я не чула ні про яких сестер-близнючок.

- Ох, - зітхнув кіт. - Я справді маю двох сестер-близнючок. Мене звати П’ята-Двадцять-П’ять. А їх Без-Тридцяти-П’яти-Шоста і Двадцять-П‘ять-На- Шосту. Ви не уявляєте, як я стомився відповідати за їхні витівки!

- Гм, - здивувалася Наталка. - Дивні у вас імена. Якісь не котячі.

- Імена як імена, - образився кіт. Адже я не звичайний кіт, а кіт із країни Часу. Крім цього, мені значно приємніше називатися П’ята-ДвадцяТь-П’ять, аніж Мурчиком, як раніше! Що означає «Мурчик», я не знаю. Але я дуже добре пам’ятаю, що таке П’ята-Двадцять-П’ять! Це час, коли я отримую сардельки... - мрійливо замурчав кіт. - Не дивіться на мене так. Я їх заробив, прислужившись Володареві Часу.

- Я пам’ятаю цю історію, - скептично сказала Мапа. - Ти маєш пожиттєву порцію сардельок за одну-єдину мишу, яку ти впіймав у палаці.

- Пані Мапо, то була велика люта миша ... - ображено мовив кіт.

- Та не в самих лише сардельках справа, - продовжувала тим часом Мапа. - Пам’ятаю, як ти змусив кількох бідолашних хвилин вудити для тебе рибу, сказавши, що перстень Володаря Часу випадково упав у воду і його проковтнула якась рибина.

- Пані Мапо, не згадуйте. Я так тобі об’ївся, що досі на рибу дивитись не можу.

- А що сталося з тим місяцем, якому ти наплів щось про скарби. Він перекопав тобі мало не весь пагорб?

- Він устиг до палацу своєчасно, а я посадив на пагорбі дині. Чудовий був урожай! Хіба я вас не пригощав тоді?

Мапа лише похитала головою.

- Пані Мапо, невже ви мені не вірите? Я давно покинув ті витівки і завжди радий прислужитися шляхетній пані.

- Гаразд, - сказала Мапа, - я повірю тобі. Але нам треба йти.

- Прошу, - розшаркався кіт, - міст до ваших послуг!

Наталка підхопила Мапу, махнула котові рукою і ступила на міст. «Який чемний звір, не те що його сестра!» - подумала вона.

Друзі, якщо ви трохи помислите, то напевне зрозумієте: чи справді у кота були сестри-близнючки?

- А як же я? - закричала Хвиля навздогін дівчинці. - Я не бачу нічого, крім стрімкого потоку внизу. Тут немає ніякого мосту!

Наталка зупинилась й ляснула себе долонею по лобі: вона не