Oleg Poroshok - Сильні бо не померли, Oleg Poroshok

Розділ 13. Право на власну землю

Артур завжди наголошував, що справжня велич нації визначається не за народженням, а за досягненнями, здобутками і моральними принципами. За його словами, кожен народ має право бути народом на своїй власній землі, незалежно від минулих коренів чи традицій. Він вірив, що лише через сумлінну працю, взаємоповагу та прагнення до спільного добра можна створити суспільство, яке буде пишатися своєю історією та культурою.

У новій цивілізації, що розгорталась на Артаретрі, кожен громадянин, незалежно від свого походження, мав можливість довести свою цінність через дії та внесок у спільну справу. Артур закликав людей: «Нехай не буде нас об'єднувати тільки кров, а спільна віра у майбутнє, прагнення творити і будувати». Його слова надихали колоністів працювати на благо спільноти, розвивати науку, мистецтво, економіку та духовність.

Він вважав, що нація, яка зуміла подолати труднощі і стати прикладом для інших, має право називати себе справжньою. Цей ідеал дав початок новій системі, де кожен отримував можливість реалізувати свій потенціал. Люди, що вкладають серце і розум у спільну справу, створювали культуру, засновану на взаємоповазі та прагненні до справедливості. Артур наполягав на тому, щоб майбутнє засновувалося на здобутках, а не на випадковості народження.

Таким чином, під проводом Артура нація Артаретри перетворювалася на приклад того, як спільні зусилля можуть створити справжню силу — силу, що будується на праці, чесності та глибокій повазі до кожного індивідуума. Це була нація, де кожен мав право бути собою, творити свою долю та жити на своїй землі, заслужено доказуючи, що справжня велич приходить не з генетики, а з душі та серця.

Артур завжди наголошував, що існування окремого народу на окремій землі — це не випадковість, а священне призначення, яке обумовлено волею Бога. За його словами, саме Бог вирішив дати цю землю для тих, хто прагне зберегти духовні цінності, вірність заповідям і істинну любов до ближнього. Окремість не була знаком ізоляції, а свідченням унікальності кожного народу, його неповторної ролі у великій схемі буття.

Артур вважав, що хто бореться проти встановленого Божого порядку, той бореться не просто проти окремої громади, а проти самого Бога. Для нього єдність народу базувалася на священному праві кожного відчути свою ідентичність і вільно обирати свою долю на землі, яку Господь обрав для нього. Ця земля стала символом надії, відродження та майбутнього процвітання, де кожна людина мала змогу творити свою історію згідно з божественними заповідями.

Засновники нової цивілізації розуміли, що незалежність і суверенітет народу — це основа його духовного зростання. Вони прийняли виклик, розуміючи: лише через збереження віри в Бога це можливо, адже лише Він здатен творити дійсне добро для народу. Він переконував, що імперії, які прагнуть замінити божественне правління владою людини, вводять світ у хаос і марноту. «Людська воля не може конкурувати з мудрістю і любов’ю Господа», — твердо заявляв він, звертаючи увагу на те, що безслідність людського панування завжди є в тому, що є тимчасовою і неповною.

Як казав Артур, народи повинні існувати і процвітати завдяки тому, що Господь робить добро кожному, хто вірить і служить Йому. Він вірив, що кожна нація має свою унікальну місію і що її велич полягає не в збіговиську людей, а в тому, як Божа благодать виливається на їхнє життя. «Не імперія, а Бог творить народ», — говорив Артур, підкреслюючи, що справжня сила цивілізації ґрунтується на духовних цінностях, а не на марнотратних амбіціях людини.

Його слова стали закликом до збереження моральних орієнтирів у світі, де людські прагнення часто виходять за рамки розумного. Для Артура було важливо, щоб кожен пам’ятав: лише через віру в Бога можна досягти гармонії між матеріальним і духовним, між особистим благополуччям та добробутом всього народу. Цей ідеал надихав колоністів Артаретри, допомагаючи їм будувати суспільство, де кожна людина шанується за свою унікальність і заслуги, а влада не відривається від духовних основ буття.

Таким чином, в очах Артура імперії, які намагаються поставити людську волю на чолі суспільства, є шляхом до знищення істинних цінностей. Він вірив, що народи процвітають лише тоді, коли Господь дарує їм силу і мудрість, а не коли влада стає грою егоїстичних амбіцій. Цей глибокий погляд на світ став непохитною опорою для нової цивілізації на Артаретрі, де духовність і віра в Бога залишалися найвищим авторитетом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍