Yana Letta - Коли хмари пахнуть борщем, Yana Letta
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У селі Глибочок любили дві речі: хліб і забобони. Іноді — водночас. Саме тому щороку на Масницю тут пекли великий святковий хліб із сюрпризом — у тісто клали п’ятак, і вірили: хто знайде — того чекає любов на рік. Ну або хоча б поцілунок. У селі, де середній вік холостяка — 58, це було рівнозначно виграшу в лотерею.
Цю традицію тримала тітка Варвара — головна пекарка села, баба на три голови вища за будь-яку логіку. Вона знала, як зробити тісто так, щоб воно піднімалося, навіть якщо дріжджі не справжні, і пекла хліб так, що навіть міські інстаграмери клянчали рецепти.
— Любов, — казала Варвара, — треба вимісити. І чим довше місиш — тим міцніше тримається. Як шлюб. Тільки без аліментів.
От і цього року, вранці Масниці, вона винесла величезну хлібину — золота, духмяна, парувала ще, мов самовар.
— У середині — п’ятак, — оголосила вона. — Хто знайде — той цілується. Бо так сказала моя баба, а вона жила до 97 і мала чотирьох чоловіків. Підряд!
— А як дід знайде? — хихикнув молодик із райцентру, що приїхав «на село подивитись, як там народ живе».
— То буде кохання з досвідом, — не моргнувши відповіла Варвара.
Хліб розрізали на шматки й роздали всім. Хтось їв одразу, хтось нюхав, хтось обережно шукав п’ятак ложкою. Тиша, напруга, жування.
І тут: клак.
— А шо це?.. — прогарчав дід Захар, тримаючи в пальцях блискучий п’ятак.
Очі — здивовані. В роті — крихти. У душі — буря.
— Ух ти! — вигукнула Варвара. — Любов на рік, Захарчику!
— Та я вже...
— Нє-нє, не виривайся. Традиція — святе. Цілуватись треба.
— З ким? — спитав дід, а в очах — страх і цікавість.
— А це вже не твоє діло. Хто перший торкнеться — той і щасливий.
І тут вийшла баба Катерина. Довга спідниця, коса, що досі пахне березовим віником, і погляд, як у вовчиці, що побачила зайця й хліб одночасно.
— Я не проти, — сказала вона. — Але тільки в щоку. Бо я ще не вдова.
— А я — вдовець! — викрикнув Захар. — То, може, дві щоки?
Поцілунок був. У щоку. Теплий, чесний, трохи розгублений. Народ аплодував. Хтось махав серветками. Молодь сміялась. Старші — згадували.
Але наступного дня все село говорило лише про них.
— Вони разом пішли з ярмарку! — шепотіли.
— Вона його запросила на чай! — уточнювали.
— Він пішов, і не повернувся аж до вечора!
— Казав, що п’ятак діє…
Минув тиждень. Потім — місяць. Дід Захар і баба Катерина стали парою. Не "офіційно", але разом садили, разом пололи, разом сварились біля криниці.
— Любов? У 70? — питали.
— А чого ні? — відповідала Катерина. — Ми маємо час. Ну, може, не багато. Але маємо.
А дід Захар щодня носив туфлі, які зберігав для похорону.
— Бо хто зна, де прийдеться вмерти, — казав, — а я в них тепер до Катерини ходжу.
І весь рік вони були разом.
І коли прийшла наступна Масниця — всі чекали, кому дістанеться новий п’ятак.
— А якщо знову дід? — нервував голова сільради. — Нам же другого весілля не пережити!
Але цього разу п’ятак випав… хлопцю з райцентру. Тому, що сміявся першим.
І баба Варвара сказала:
— О, а тепер — подивимось, як воно — кохання без досвіду!
А дід Захар і баба Катерина стояли поруч. Усміхались. І тримались за руки.
— Ну що, рік пройшов, — сказала вона.
— То, може, ще раз той хліб вкусити?
— А п’ятак?
— Я з собою ношу. На всяк випадок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли хмари пахнуть борщем, Yana Letta», після закриття браузера.
