Немеш Іван - Нова Надія Життя, Немеш Іван

Розділ 12

 

Тонкий електричний розряд пробіг по панелі управління. Освітлення в кабіні згасло на мить, а потім повернулося, ледь мерехтячи.

[ПОПЕРЕДЖЕННЯ: НЕВІДОМИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ВИКИД.]

Еліс не зводила погляду з монітора. Сканер продовжував передавати розмиті контури велетенської штучної структури. Вона була колосальною—настільки великою, що навіть з цієї відстані обриси її губилися в темряві космосу.

Її пальці стиснули кермо. Серце билося важко і швидко.

Щось усередині цієї конструкції прокидалося.

— Комп’ютере, дай мені аналіз енергетичного випромінювання.

[АНАЛІЗ… НЕВІДОМА ЧАСТОТА. НЕВІДОМИЙ ДЖЕРЕЛО СИЛИ.]

Вона відчула, як на потилиці ворушиться холод.

Раптово крізь радіоефір пронісся звук.

Низький, глибокий, наче далеке ревіння бурі.

Потім ще раз. Гучніше.

Воооооооомммм…

Еліс різко повернула голову до панелі зв’язку.

— Це відповідь?..

Звук тривав кілька секунд, а потім стих.

І раптом—удар.

Корабель здригнувся.

Від удару Еліс відкинуло назад, ремені безпеки зупинили її різкий ривок. Лампочки на панелі управління замиготіли червоним.

[ПОПЕРЕДЖЕННЯ: ЗОВНІШНІЙ ВПЛИВ. АНАЛІЗ ПРИЧИН…]

Щось схопило її корабель.

Вона кинулася до сканерів, спробувала оцінити ситуацію, але зображення на екрані рябіло, ніби щось заважало сигналу.

— Ні, ні, ні…

Її пальці ковзнули по командній панелі.

[СПРОБА КОРЕКЦІЇ ТРАЄКТОРІЇ… НЕМОЖЛИВО.]

Корабель не слухався.

І тоді вона зрозуміла.

Її тягнули.

Повільно. Неминуче.

Усередину тієї темної конструкції.

Всі спроби відновити контроль були марними—двигуни не реагували, маневрові сопла не працювали, корабель став іграшкою в чиїхось невидимих руках.

Вона вдивлялася в монітори, сподіваючись розгледіти більше деталей загадкової конструкції, яка затягувала її. Але там була лише пітьма, лише тінь.

Її пальці застигли над панеллю управління. Що робити?

Вона перевела погляд на екран зв’язку. Відкривати канал? Запитати, що їм потрібно? Чи це пастка, яка лише чекає, поки вона зробить перший крок?

— Комп’ютере, спробуй відновити аналіз об’єкта.

[АНАЛІЗ… ЗБІЙ. НЕВІДОМА ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ.]

Еліс стиснула зуби.

Невідомий сигнал знову пробився крізь перешкоди. Глибокий, низький звук, майже відчутний на фізичному рівні.

Воооооооомммм…

Він повторився. Іще раз. Став гучнішим.

На екрані зв’язку раптом з’явилося щось.

Зображення спочатку було спотворене, ніби його розривали радіохвилі, але поступово прояснилося.

Силует.

Темна, розмита фігура, що ледве вирізнялася на фоні суцільної темряви.

— …Ви мене чуєте? — голос Еліс був холодний, але всередині неї наростала напруга.

Фігура повільно нахилила голову набік.

Кілька секунд тиші.

А потім—голос.

— Ти… не маєш бути тут.

Слова прозвучали так, ніби їх вимовляло кілька голосів одночасно—глибокий, шепітливий, металевий і спотворений.

Еліс відчула, як її пальці стиснулися в кулаки.

— Це не відповідає на моє запитання. Хто ви? Чого вам потрібно?

Кілька секунд мовчання.

— Ти… повернулася.

Еліс завмерла.

Її серце зробило важкий удар.

— Що?

Темна фігура на екрані не рухалася. Але щось у її силуеті змінилося—наче вона стала ближчою.

— Ти повернулася. Але… не пам’ятаєш.

Задихаючись, Еліс відчула, як всередині неї холодним льодом розливається страх.

Що це означало?

— Я… ніколи не була тут.

Фігура не відповідала.

Сигнал на екрані раптово здригнувся, зображення пішло хвилями, ніби його пробивали електромагнітні імпульси. В глибині темряви щось рухалося—повільно, майже непомітно.

— Пам’ять… — шепіт. — Спотворена. Вони… стерли її.

Еліс стиснула зуби, не дозволяючи собі піддатися страху.

— Хто «вони»?

Секунда мовчання.

Потім—тихий, протяжний звук, схожий на електричний розряд.

— Люди.

Еліс відчула, як кров шумить у вухах.

— Ви хочете сказати… що це зробили люди?

Темна фігура ледь помітно ворухнулася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍