Erleen Nord - Катарсис, Erleen Nord

Варта для мене була домом. Люди там намагалися замінити мені родину. Це було більше, ніж просто служба заради платні. Я пам’ятала вартових, які ризикували життям, щоб урятувати мене, тоді ще молоду й недосвідчену. Але з іншого боку я й сама відчувала, що щось насувається. Щось, чого ми не зможемо перемогти, просто відсиджуючись в обороні. Зміни вже поруч, а ми до них не готові.

На мить я знову занурилася у спогади про той день, коли втратила своїх батьків і старе життя. Я не хочу, щоб інші діти відчули те, що пережила я. Я хочу побачити ясне небо над містом — не з вежі замку, а з вулиць Лудвіга.

— А що Бірґер? — запитала я, уже майже погоджуючись на їхню пропозицію.

— Йому ми такого не пропонували, але якщо ти погодишся, ми запитаємо його думку, — відповів Дорруд, посміхнувшись, ніби вже знав мою відповідь. — То я почую це від тебе вголос?

— Я згодна, — промовила я й перевела погляд у вікно. — Я хочу бачити ясне небо над Лудвігом. І хочу помститися тим, хто стоїть за всім цим жахом.

— Що ж, тоді ми звернемося до Грофта, і він, як права рука короля, усе організує, — сказала Марія й підвелася зі стільця. — Ходімо, дочекаємося, поки принесуть твої речі з казарми. Жити ти будеш у тій кімнаті, де прокинулася.

— А що з людьми, якими я командуватиму? — здивувалася я, встаючи зі стільця, що вони вже почали планувати мій день.

— Завтра я познайомлю тебе з ними, — відповіла Марія, відчиняючи двері й пропускаючи мене вперед. — Їх не так багато, тому ти швидко з усім впораєшся.

Хоча я й погодилася, але сумніви не покидали мене ні на мить. Найперше в голову закрадалися думки про реакцію Крула. Що скаже старий командир на те, що я перейшла до Союзу Вчених? Сподіваюся, він зрозуміє мій вибір.