Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 10. Дідусь Анатолій та дві зморшки.

Батько Максима Анатолій, був чорним чаклуном у п’ятому поколінні. Тільки магія його була не простою. Він не варив зілля та не промовляв закляття. Анатолій вмів забирати енергію й життя в людей. Можна було сказати, що він харчувався життєвою силою інших й тому жив довше. В роки другої світової війни, яка прийшлася на його пізню старість, він відчував себе абсолютно на своєму місці, тому що повітря аж загусало від болю, страху та людських втрат. За перший тиждень війни, горя та сліз простих людей, він різко помолодшав на 40 років і потрапив до армії. Там він виконував обов’язки кухаря й охоче йшов на дружні стосунки з іншими солдатами. Та, на відміну від них, він не хотів додому, а тому й не поспішав. Адже в тилу не було такої кількості страждань та смертей як тут. А ще тому, що дому в нього й не було. 

На його превеликий жаль та на величезну радість цілих країн, Друга світова війна закінчилася й Анатолій мав йти з поля бою та шукати свою власну домівку. Більш як п'ятнадцять років він переїжджав з одного місця в інше та насолоджувався компанією різних жінок. Нарешті чоловік вирішив, що йому потрібен постійний дім. В одному з невеличких сіл він зустрів скромну та релігійну дівчину Марію. Її мама втратила чоловіка під час другої світової війни й виховувала доньку сама. Тож, найбільше у світі дівчата того часу бажали вийти заміж, позаяк війна забрала більшість їхніх батьків і показала приклад самотності матерів. Зазирнувши в глибокі зелені очі Марії, Анатолій розпізнав в них те ж саме бажання та зрозумів, що вона буде терпіти все. І він зможе й далі забирати, тепер вже її енергію, конче потрібну йому для життя.  

Пройшло декілька років й, розглядаючи себе в дзеркало, Анатолій помітив дві маленькі зморшки біля очей. Чоловік розумів, що він має старіти, що це нормальний процес. Інакше односельці зауважать різницю в його зовнішності та в тому як виглядають інші. Та набувати віку він не хотів. При думці про старість, в нього починали пітніти долоні та всередині перевертався слизький хробак страху. Йому здавалося, що він навіть відчуває затхлий сморід плісняви та землі з кладовища навколо себе. 

Дівчина Марія, яка раніше постійно щось життєрадісно щебетала та сміялася, тепер поводилася тихо, як миша, та уникала односельців. Вона вже не заходила до подруг у гості. Зустрічаючи знайомих, лише глухо одказувала «доброго дня» й чимдуж поспішала далі у своїх справах, опустивши очі до долу. Щонеділі в церкві, жінка стояла поодаль від усіх в кутку й наполохано здригалася, якщо хтось звертався до неї. Люди перешіптувалися, що чоловік б’є її. Казали, що кілька разів Марію бачили з синцями на обличчі. Дехто зауважував, що вона ніби постарішала на тридцять років. Сиве волосся, змарніле обличчя, глибокі зморшки — так тепер виглядала, ще донедавна молода дівчина. 

Сама ж Марія нічого про своє сімейне життя не розповідала. Та ті балачки були недалеко від істини. Чоловік мав нестримну вдачу й Марія завжди тремтіла у його присутності, очікуючи черговий напад злості у свій бік. Щоб вона не робила у дворі чи в хаті, все йому було не так. Його очі наповнювалися холодною люттю і блищали, коли він кричав на неї:

— Чи ти безрука, курва, отака? Чому не можеш зробити з першого разу як треба? Взяв собі в дружини здуру, виручив. Без мене й досі в дівках би сиділа, нікому не потрібна. Ледащо!

Часто підіймав на неї руку. І лише, побачивши сльози, що стікали нестримними гарячими потоками по її щоках, заспокоювався. Ніби лише цього й чекав. Тоді мовчки розвертався, байдуже знизуючи плечима, та йшов далі по своїх справах. Жінка ж після кожної такої сварки чахла на очах. В неї ставало більше сивого волосся та зморшок.

У Анатолія та Марії вже підростав син Максим, якому нещодавно виповнилося 7 років. Єдина розрада в житті жінки. Хлопчик ріс гарненьким, кучерявим, з великими розумними зеленими очима. Як і його мама, батька він також панічно боявся. 

Жили вони досить бідно, навіть злиденно. Зрідка траплялася можливість, щоб Максим міг скуштувати щось солодке. Малий мріяв про цукерки майже кожного дня та дуже заздрив тим дітям, яким батьки їх купували. Одного разу хлопчик таки не витримав. Він запримітив місце, де тато зберігає гроші. Підібравшись непомітно до великої шафи, він тихенько відкрив скляні дверцята та взяв одну купюру з дерев’яної полиці. Йому так кортіло купити собі та своєму ліпшому другу солодощі, що це перебороло страх перед покаранням.   

Пройшло кілька днів, а малого злочинця ніхто й не думав карати. Максим вже не знав що й думати. Збираючись до міста у справах, тато порахував гроші та знову не помітив пропажі. Одначе малого так замучило сумління за ці дні, що він сам в усьому зізнався. І зробив це даремно. Батько бив Максима до тих пір, поки хлопчик не обмочив штанці.

Наступного ранку, коли Анатолій знову дивився на себе в дзеркало, то задоволено відмітив, що в нього залишилася лише одна зморшка з двох.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍