Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 9. Навіщо тітка приїхала?

Поки Руденька розмірковувала з приводу зачинених дверей і втрати Шариком родини, у неї вдома відбулася інша подія. До них у гості, несподівано завітала тітка Ліда, татова сестра. Це була повна, незграбна жінка за п'ятдесят з коротким та пофарбованим у чорний колір волоссям. З середини обличчя в неї стирчав довжелезний ніс з невеличким горбиком й тонкими ніздрями, а її густі, чорні як смола брови наїжджали на перенісся, утворюючи товсті складки шкіри. Дальні ж кінчики брів гнівливо розліталися в різні боки, ніби намагаючись забратися геть зі злого лиця. Жінка недоброзичливо поглянула на племінницю:

— А ти мала б бути стрункішою і вищою на свій вік, — уїдливо зазначила. Почувши це, дівчинка скривилася, наче з'їла лимон, й швидко забралася з кухні до своєї кімнати.

Родичка ж, повернувшись до мами своїм неприємним похмурим обличчям, запитала чим її дочка зайнята влітку й, вислухавши відповідь, додала: 

— Якби ви жили в селі, то у Зоряни було б повно роботи й не було часу тинятися без діла чи займатися якимись там безхатніми собаками. 

Трохи пізніше додому прийшов втомлений та засмучений тато. Він знову цілісінький день ходив по співбесідах та все даремно. Батько розповів тітці, що зараз у них фінансові труднощі й, що втратив роботу. На це вона з насмішкою відповіла, що хто хоче — роботу завжди знайде, а хто робити не хоче, в того повсякчас будуть труднощі. Крізь щілину у дверях своєї кімнати Зоряна побачила як тато почервонів, а мама знічено опустила очі. Дівчинку переповнював гнів на тітку за те, що та сміє так розмовляти з її батьками. Водночас вона злилася також і на них за те, що вони дозволяють родичці себе принижувати. 

Зоряна тітці завжди була наче кістка в горлі. Дівчинка відчувала лють й презирство до себе та своїх батьків в її чорних воронячих очах. Жінка часто розповідала, які в неї чудові та талановиті дітки. При цьому, завше намагалася показати, що Руденька чимось гірша за них. До своїх двоюрідних брата й сестри дівчинка також особливої любові не відчувала. Від них віяло зверхністю та зневагою. Вона пам’ятала, що коли була маленька, двоюрідна сестра вкрала в неї «Барбі», коли приїжджала в гості, й звернула все на Зоряну. Кузина сказала, що нібито Руденька через свою неуважність просто загубила іграшку. Батько тоді весь вечір лаявся і вичитував доньку за недбалість. Дівчинка не змогла тоді нічого довести, але добре цю історію запам’ятала. Бо ж їх родина жила досить бідно й іграшки їй купували лише на свята. Вона тоді ще довго тужила за своєю першою та останньою в житті лялькою «Барбі». Більше батьки не спромоглися їй таку купити.

Зі своєї кімнати Руденька почула, що родичка вже збирається їхати й без особливого ентузіазму вийшла попрощатися. Татова сестра щось глузливо говорила батькам і активно жестикулювала, махаючи руками. В той час, як вони мовчки слухали. Чого вона приїжджала було до кінця не зрозуміло. Скоріше за все тітка приїхала похизуватися як вона добре живе в порівнянні з братом. Особливо в такі складні для всієї країни часи. При цьому, вона не привезла ніяких подарунків чи солодощів для маленької племінниці. 

Зоряна згадала, як кілька років тому з батьками приїздила до тітки в село. Її двоповерховий будинок був найбільшим та найгарнішим на всій вулиці. Великий город та дворище, корови, свині та інша свійська худоба. І навіть своя пасіка. А найбільше дівчинку причарував тоді садок, в якому росли десятки яблунь та груш і висіла дерев'яна гойдалка на металевих ціпках між двох старих горіхових дерев. Особливо важко було після цього повертатися у двокімнатну квартиру зі старими меблями та місцями відклеєними шпалерами.

Тітка Ліда нарешті покинула їх дім, забравши з собою важкезну торбу з солодощами, які вона накупила в місті для своїх діток. Коли двері за нею зачинилися, тато з мамою переглянулися та пригнічено розійшлися по своїх справах. Мама пішла готувати обід, а тато зник за дверима до кімнати. Ввечері відбулася чергова сварка.

— Це ти винна, що в нас грошей немає, — бризкав слиною розлючений батько. — Якби ти не байдикувала вдома, то ми б не були в такому скрутному матеріальному становищі.

— Максиме… — благально промовила жінка й замовкла. А потім повернулася до вікна й заплакала. Коли Зоряна підійшла до неї ззаду, то помітила, що сивого волосся на голові у мами за останній час побільшало.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍