Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 8. Шарик втрачає сім'ю. Знову.

Кожного ранку Зоряна, перед тим як бігти на зустріч з Пенелопою, зазвичай перевіряла чи все в порядку у дворі та чи всі її підопічні живі й здорові. Та сьогодні щось було не так. Не так, як завжди. Як тільки дівчинка відчинила двері під’їзду її з силою обдало, ледь не збивши з ніг, задушливим, розпеченим повітрям, яке обволокло й вмить стисло легені. Було важко як вдихнути, так і видихнути. Хоч би малесенький вітерець повіяв в цей момент. Проте, повітря не рухалося. 

— Куди ж подівся Шарик? — нахмурилася дівчинка, коли побачила, що на сходах до під’їзду він на неї не чекав, як це було раніше.

Двір пустував — а ні дитини, ні тварини. Земля аж репалась від спеки. Руденька здивовано підняла брову, озирнулась й, запідозривши щось недобре, хутко обійшла навколо багатоповерхівки.  

Біля дороги з іншого боку будинку вона помітила зграю незнайомих собак. Вони поводилися як велика родина та просто грілися на сонці. Зоряна відразу розпізнала серед них ватажка та його подругу. Трохи далі на неї насторожено зиркали два пси, які, судячи з усього, відповідали за охорону свого племені. Один з них почав шкіритися та гарчати на Зоряну, показуючи свої гострі ікла. Дівчинка мимоволі зіщулилась й зробила крок назад. Серед цих собак Шарика та Рика також не було. Не було і їх третього товариша — Того Пса. Зоряна, розчарована відсутністю своїх підопічних й стурбована за їхнє життя та здоров'я, пішла додому. 

— Ма, а чого двері в кімнату до батька закриті? — запитала Руденька, коли зайшла до квартири. Їй не сподобалося, що вона не бачила тата від учора.

— Він спить. Доцю, тато втомився. Не чіпай його, — сказала мама й спохмурніла. 

— Зрозуміло, — дівчинка пішла до себе в кімнату, несхвально зиркнувши на пусту пляшку з-під горілки біля дверей.

А через кілька годин, вже в себе в кімнаті, вона виразно почула як жалібно вив якийсь собака. Її серце стиснулося від тривоги. Дівчинка відчинила вікно та виглянула на вулицю. Проте, там, як і вранці, нікого не було.     

Наступного дня ситуація повторилася. Минув ще один день. Весь цей час вона була так схвильована й засмучена, що геть забула про прохід до Іспанії. Згадавши, дівчинка квапливо повернулася до того місця, де мали бути двері та побачила, що вони щільно закриті й на них висить залізна колодка. Це означало тільки одне — не одна вона знає про прохід й, що в когось є ключ від замка.

Ще через день Зоряна нарешті побачила Шарика. Він кульгав їй назустріч і тужливо підвивав. Собака ледь-ледь ставав на передню ліву лапу. Пригледівшись, Зоряна побачила на ній глибокі, рвані сліди від укусів, з яких сочилася кров. Пес був голодний і худий. В його очах читався біль та відчай. Проте страху там не було.

— Тримай малий, — вона підсунула псу під ніс м’ясну консерву й поки він, захлинаючись, їв, швидко перев’язала йому лапу.

Руденька спробувала відвести його до підвалу, однак він не зрушив з місця. Зоряна підійшла до східців й відразу зрозуміла чому. Там сидів насуплений ватаг ворожої зграї та ще кілька собак, яких вона бачила днями раніше. Помітивши дівчинку та Шарика, ватажок відразу почав гарчати. Це була боротьба за територію й нова ватага безхатніх псів намагалася вигнати старенького Шарика. 

Вмить сильний гнів та образа за друга притупили страх бути покусаною чи розірваною собаками. Вона схопила з землі каменюку й з люттю жбурнула нею в ватажка зграї. 

— Пішов звідси! Геть! — з силою викрикнула Зоряна. 

Спочатку засумнівавшись, собаки все-таки кинулися з двору. Проте Ні Рик, ні Той Пес у дворі більше не з'явилися. 

 

— Ти знаєш, що двох собак з якими ти возилася, знайшли вранці мертвими біля дороги? — бідкалася поважна сусідка з п’ятого поверху.

— Як мертвими? — охнула Зоряна й зблідла.

— Їх розірвали собаки з іншої зграї. Ох, як небезпечно жити, — продовжила жалітися жінка. — Отак і дитину на вулицю не випустиш. Уже б їх всіх потравили чи забрали до притулку, — невдоволено хитаючи головою, вона зайшла до під'їзду.

На очі дівчинки навернулися сльози. Як так? За що? Як же Шарик тепер буде сам самісінький?  Це що, він втратив свою сім’ю? Знову?

Зоряна тимчасово постелила Шарику в під’їзді, на випадок, якщо банда безхатніх собак повернеться вночі. Пес поглянув на неї хворими очима й відвернувся до стіни. Руденька опустила голову й повільно почвалала східцями додому, розділяючи щем у серці свого друга.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍