Даяна - Пісня русалки, Даяна

Проміння ранкового сонця ледь торкалося тонких штор, коли сон залишив Вейлену. Вчорашні події не давали спокою. Думки поверталися до того моменту в гроті, коли Рейнар притис її до себе, коли його губи зустрілися з її губами — ніжно, але з тією пристрастю, яка залишила слід на серці.

Сидячи біля вікна у легкій бавовняній сукні, погляд принцеси блукав садами, де вітер грався зеленню. Серце калатало від бажання побачити Рейнара сьогодні. Рішучість штовхнула вперед. Легка шовкова сукня обійняла талію, підкресливши тонку фігуру. Невимушеність образу здавалася ідеальною для прогулянки.

У саду Рейнар стояв із радником, задумливо слухаючи якусь історію. Вейлена наблизилася, немов тінь, що ковзала травою.

— Рейнаре, чи не знайдеш трохи часу для прогулянки? Є місце, яке варто побачити.

Погляд принца ожив. Легкий нахил голови став відповіддю без слів.

Лісова стежка вела між деревами, де сонячні промені гралися з вітром. Легкий шелест листя супроводжував розмову про дитинство, про схованки серед зелені, коли світ здавався простим і безпечним.

Галявина відкрилася перед очима зненацька — м’яка трава, залита сонцем. Вейлена присіла, простягаючи руку до різнокольорових польових квітів. Рейнар, на мить задумавшись, нарвав букет, трохи незграбно, але щиро. Посмішка з’явилася на обличчі дівчини, коли він простягнув подарунок. У відповідь сплела вінок і обережно поклала його на голову Рейнара.

— Тепер ти справжній володар цих лісів, — жарт пролунав із м’яким сміхом.

Гра в доганялки почалася спонтанно. Тіні дерев миготіли, коли Рейнар намагався наздогнати Вейлену, яка сміялася, уникаючи його рук.

— Якщо спіймаю — доведеться поцілувати! — вигукнув, переслідуючи.

— А якщо не спіймаєш — завтра сам збираєш чорнило з кальмарів, — відповіла, кидаючи виклик.

Рейнар таки наздогнав її, руки міцно обійняли за талію. Він вдихнув ніжний аромат шкіри, змішаний із запахом трав і опалив тонку шию дівчини своїм подихом. Разом вони впали в м’яку зелень, сміх завмер на губах, поступившись тиші, що натяглася між поглядами, мов тонка струна. Його обличчя було так близько, що Вейлена також відчувала аромат шкіри принца і від цього її серце шалено билося, немов бажаючи вирватися з грудей.

Перший дотик губ був легким, тремтливим, як мимовільний подих. Але щось у цій близькості зламало стриманість. Поцілунок став глибшим, впевненішим, вбираючи в себе все невимовлене. Рейнар злегка змістився, притискаючи її до землі, його тіло напівлежало зверху, створюючи тонку межу між пристрастю і контролем. Руки ковзнули з її талії на стегна та стиснули, відчуваючи крізь тонку тканину жар її шкіри. Потім піднялися до обличчя, великі пальці м'яко ковзнули по щоках, змушуючи злегка тремтіти.

Вейлена відповіла, пальці вплелися в його волосся, притягуючи ще ближче, наче боялася, що ця мить розчиниться. Тіло палало від дотику, кожна клітина шкіри відгукувалась на близькість. Відчуття, як його долоня, упевнена і тепла, ковзнула по відкритій шкірі спини, змусило серце стискатися в грудях від нових емоцій. Подихи змішувались, губи знаходили одна одну знову і знову, жадібно, немов заборонений плід.

Але раптом Рейнар завмер, піднявшись на лікті. Подих важкий, очі затуманені пристрастю.

— Змушений зупинитися… — прошепотів хрипким голосом, у якому бриніло стримане бажання. — Ти моя наречена. Хочу, щоб усе було правильно. Лише трохи часу — і будеш повністю моєю.

Голос тремтів від емоцій, але в ньому звучала ніжність і безмежна турбота. Ця пауза — прояв сили волі, що була важчою за будь-яку битву.

Вейлена сіла поруч, взяла за руку.

— Я не боюся і впевнена в своїх почуттях. Я не просто готова, я хочу бути твоєю дружиною.

Погляд Рейнара наповнився ніжністю.

— Ти навіть не уявляєш, як сильно тебе кохаю. Ти — не просто принцеса. Ти — вогонь і спокій водночас. Закохався в тебе, як у жінку, яка зводить з розуму, і як у людину, що робить мене кращим.

Слова лунали, як обіцянка. Вейлена лягла на коліна Рейнара, відчуваючи тепло дотику, коли пальці перебирали золотий шовк її волосся.

— Лише одне лякає, — прошепотіла. — Як мене сприймуть у твоїй країні? Чи зможу стати частиною твого світу?

Рейнар нахилився, легкий дотик губ до чола.

— Я не дозволю нікому зробити тобі боляче. Ти будеш моєю дружиною, і все є моїм серцем. Разом ми подолаємо будь-які перешкоди. Уяви наше майбутнє: подорожі між королівствами, спільні дні біля моря, діти з твоїми очима...

Тепло слів огорнуло серце. Посмішка Вейлени була відповіддю.

— Це життя, яке хочу прожити разом із тобою.

Галявина зникла з думок, залишивши лише відчуття двох закоханих, загублених у власному всесвіті.