Даяна - Пісня русалки, Даяна

У тиші бібліотеки, де на полицях мирно дрімали старовинні фоліанти, запах старого пергаменту змішувався з легким ароматом моря, що проникав крізь відчинені вікна. Сонце вже хилилося до заходу, фарбуючи простір м’яким золотистим світлом. Рейнар стояв біля вікна, задумливо дивлячись на далекі обрії. У його руках був недописаний лист, але думки блукали далеко від чорнила й паперу.

— Ваша Високосте, — голос радника Каеля перервав його роздуми. Він підійшов ближче, тримаючи в руках запечатаного листа. — Вам надійшов лист від королеви.

Рейнар повільно обернувся, погляд темних очей похолоднів, коли він побачив знайомий герб. Розірвавши печатку, почав читати. Його щелепа напружилась, пальці злегка стиснули папір.

— Вона проти… — тихо прошепотів принц, наче сам собі.

— Так, Ваша Високосте. Її Величність вважає, що шлюб із принцесою Вейленою — політична помилка. Вона бажає, щоб ви одружилися з леді з нашої країни.

Повисла тиша. Рейнар опустив листа, його погляд був важким і задумливим.

— І що ж ти радитимеш, Каелю? — його голос був спокійний, але в ньому відчувався прихований гнів.

— Ви любите її, Ваша Високосте. Це очевидно. Але ви також — наслідний принц. Вам доведеться боротися не лише за трон, а й за своє серце. — Каель наблизився, понизивши голос. — Щоб захистити принцесу, вам слід підготувати ґрунт. Завоювати підтримку королівського двору, знайти союзників серед тих, хто не боїться виступити проти королеви.

Рейнар задумався, його пальці торкнулися підвіконня, ніби шукаючи опору.

— Я ніколи не дозволю, щоб хтось завдав їй болю. Я захищу її, навіть якщо доведеться піти проти власної матері.

Каель кивнув, із тінню посмішки:

— Ви не самі в цьому, Ваша Високосте.

***

Після важкої розмови з принцом Каель попрямував до покоїв короля й королеви архіпелагу. Його кроки луною віддавалися в широких мармурових коридорах, прикрашених витонченими фресками і кольоровим склом, крізь яке падало м’яке світло. Серце радника стискалося: він знав, що ця розмова буде нелегкою.

Король і королева сиділи за круглим столом, покритим мапою архіпелагу. Їхні обличчя, зазвичай спокійні, відбивали напруження.

— Раднику Каелю, — почав король, голос його був стриманим, але в ньому звучала сталь. — Що вас привело?

Каель низько вклонився.

— Ваша Величносте, мушу поділитися важливою інформацією. Принцу Рейнару надійшов лист від його матері. Королева виступає проти шлюбу вашої доньки з її сином.

У кімнаті запала тиша. Лише легкий скрип дерева у віконній рамі зраджував присутність вітру.

— Проти? — королева стиснула підлокітники крісла так, що пальці побіліли. — Чому?

— Вона вважає, що шлюб із принцесою з-за моря — політична помилка. Королева хоче бачити поряд із сином леді з їхнього двору. Але король їхнього королівства особисто схвалив цей союз.

Король піднявся, його фігура була величною, голос глибоким:

— Ми дали свою згоду, виходячи з поваги до їхнього дому. Невже вона думає, що наша донька не гідна її сина?

Каель залишався спокійним, хоч і відчував наростаюче напруження.

— Ваша Величносте, справа не в гідності. Дворові інтриги на материку — це павутина, де кожен крок може стати пасткою. Вейлена стане мішенню для ревнощів, заздрості, політичних амбіцій. Її чекає не лише королівський палац, а й двір, повний зрад і змов.

За дверима, захованою в тіні арки, стояла Вейлена. Трохи раніше вона прийшла поговорити з батьками про підготовку до подорожі, але, почувши своє ім’я, зупинилася. Її дихання стало неглибоким, серце забилося швидше. Вона притулилася до холодної кам’яної стіни, завмираючи, щоб не видати себе.

— Моя донька сильна, — прошепотіла королева.

— Вона — принцеса, але вона також молода жінка. І я бачу, що вона кохає Рейнара. Але королівський двір може перетворити це кохання на зброю проти неї самої. — Голос Каеля був м’яким, але кожне слово різало, як лезо.

Вейлена намагалася стримати сльози, що застилали погляд. Серце дівчини розривалося між гнівом і страхом. Принцеса слухала, як обговорюють її життя, її долю, мов вона — фігура на шахівниці.

Коли розмова стихла, вона відійшла від дверей, важко дихаючи. Ноги були, наче ватяні, але вона зібрала в собі залишки сили і втекла у свої покої, захлопнувши двері, щойно опинилася в безпеці.

Вечеря минала без принцеси. Її відсутність не залишилася непоміченою. Подруги Вейлени, занепокоєні, стукали в її двері, але у відповідь лунала лише тиша. Зрештою одна з них повернулася до Рейнара.

— Вона не відкриває, — сказала м’яко, опустивши очі. — Ми чули, як вона тихо плаче.

Ці слова пронизали Рейнара гостріше за будь-який клинок. Його серце стислося. Не вагаючись, він рушив до її покоїв.

Ніч була темною, місяць кидав сріблясті тіні на стіни палацу. Рейнар дістався її вікна, зарослого густим плющем. Він торкнувся грубого стебла, відчуваючи, як холод каменю проник крізь тканину рукавів. Він обережно піднімався вгору, його серце калатало не лише від зусиль, а й від тривоги. Кожен рух віддавався в м’язах, але він не зупинявся, доки не досяг балкону.

Вікно було відчинене. Він увійшов, тихо ступаючи по килиму. У напівтемряві він побачив Вейлену. Вона сиділа на підлозі, обійнявши коліна, її обличчя було вкрите сльозами, очі червоні й блискучі від болю.

— Вейлена, — прошепотів він.

Вона підняла голову, її погляд пронизав його, мов стріла. З гнівом і болем вона підхопилася і кинула в нього подушкою.

— Іди геть! Ти брехун! Ти все знав і мовчав!

Він наблизився, не звертаючи уваги на подушку, що впала йому під ноги. Її руки намагалися відштовхнути його, але він обхопив її зап’ястя, м’яко, але рішуче.

— Послухай мене, — його голос тремтів від емоцій.

— Чого? Щоб почути, як ти виправдовуєшся? Ти просто… — її голос зірвався на ридання.

Рейнар обережно потягнув її ближче, поклавши руки їй на плечі.

— Так, моя мати проти. І якщо раніше вона говорила про це натяками, то зараз їй вистачило сміливості написати про це прямо. Але це нічого не означає. Я люблю тебе, Вейлено. Я боровся б із цілим світом заради тебе.