Марті - Третя Ідентичність , Марті

Кел прокинулася відчуття холоду, який пробирав до кісток. Її тіло лежало на твердому, шорсткому камені. Вона повільно розплющила очі й побачила, що знаходиться в невідомій залі, освітленій тьмяним блакитним світлом, яке, здавалося, випромінювали самі стіни. 

Навколо не було нікого. Жодного звуку, окрім слабкого шуму, що лунав десь далеко. Кел сіла, обхопивши голову руками. Її думки здавалися розірваними нитками — уривки минулого, образи майбутнього, біль втрат і страх невизначеності кружляли у хаотичному вихорі. 

Вона спробувала встати, але ноги тремтіли, як у малюка, який робить перші кроки. Зробивши надзусилля, Кел зіпнулася на ноги й зробила кілька невпевнених кроків вперед. 

— Де я? — її голос луною розійшовся по приміщенню, але відповіді не було. 

Простір здавався нескінченним і водночас задушливим. Стеля була такою високою, що губилася в темряві. На стінах виднілися незрозумілі символи, які, здавалось, рухалися, якщо дивитися на них занадто довго. 

Раптом шум посилився, перетворившись на ритмічний гуркіт. Кел повернула голову в напрямку звуку, і її серце стиснулося. Із темряви проступив силует. Він був високий, його обриси змінювалися, ніби тіло складалося з диму. 

— Ти прийшла, — голос незнайомця був низьким, майже гіпнотичним. 

— Хто ти? — запитала Кел, намагаючись триматися впевнено. 

— Той, хто знає твою істину, — відповів він, підходячи ближче. Його очі світилися тим самим блакитним світлом, що і стіни. — І той, хто допоможе тобі знайти себе. 

Кел зробила крок назад, відчуваючи, як її тіло паралізує страхом. 

— Я вже знаю, хто я. 

— Ти думаєш, що знаєш, — фігура зупинилася, витягнувши вперед руку. — Але ти тільки на порозі. 

Із його долоні вирвався спалах світла, який оточив Кел. Вона спробувала закричати, але звук застиг у її горлі. Світ навколо почав змінюватися. Стіни розсипалися, і перед нею відкрилася картина — сцени її життя, що змішувалися одна з одною, ніби хтось перегортав сторінки книги у випадковому порядку. 

Вона бачила себе дитиною, як її рука тягнеться до матері. Бачила себе дорослою, стоячи перед вибором, від якого залежало все. Бачила себе у майбутньому, в оточенні незнайомців, які викликали водночас довіру і страх. 

— Що це? — прошепотіла Кел, закривши обличчя руками. 

— Твоя третя ідентичність, — відповів голос, тепер вже всередині її свідомості. 

Світ раптово завмер. Усі образи зникли, залишивши Кел у темряві. Її дихання було важким, але вона відчула щось нове. Тепло всередині, яке росло, ніби вогник, здатний освітити навіть найглибшу темряву. 

— Третя ідентичність... це я? 

— Це вибір, — відповів голос. — Прийми її — і ти знайдеш свободу. Відкинь — і залишишся в темряві. 

Перед нею знову з’явився силует. Але тепер це була вона сама, її відображення, яке пильно дивилося їй у вічі. Кел підійшла ближче, торкнулася руки відображення — і все вибухнуло світлом. 

Вона більше не боялася.