Марті - Третя Ідентичність , Марті

Глава 15: Дві особистості

Кел більше не знала, скільки годин чи днів минуло з того моменту, як вона втекла. Її ноги самі привели її до дивного місця — занедбаного, похмурого, але водночас знайомого. Здавалося, що саме тут усе почалося і саме тут усе мало закінчитися. 

Перед нею стояла велика споруда, обтягнута густим плющем, що ніби намагався приховати її від сторонніх очей. Її стіни були старими й потрісканими, але з-під тріщин проступали фрагменти чогось дивного — як ніби це місце було виткане зі спогадів. 

Кел зупинилася на порозі, намагаючись зібратися з думками, але щось усередині тягнуло її зайти всередину. Зробивши глибокий вдих, вона обережно відчинила двері. 

Темрява поглинула її, але це була не та темрява, що лякає. Вона була спокійною, майже заспокійливою. Поступово її очі звикли до напівсвітла, і вона побачила навколо себе простір, що був одночасно порожнім і заповненим. На стінах з'являлися тіні її минулого життя: сцени з дитинства, юності, миті радості та болю. 

Вона впізнавала себе, але не могла зрозуміти, чому ці образи здавалися їй чужими. 

"Що це?" — прошепотіла вона, не очікуючи відповіді. 

Простір навколо почав змінюватися. Їй здалося, що вона водночас перебуває у двох місцях. Одне з них було її минулим життям — простим, знайомим, але болісним у своїй буденності. Інше — новий світ, який обіцяв відповіді, але водночас вимагав від неї відмови від усього, ким вона була раніше. 

І тоді це сталося. 

Обидва її життя, здавалося, злилися в одне. Її розум не міг упоратися із цим. Кел бачила себе у двох тілах, проживаючи два життя одночасно: одне, де вона була простою дівчиною, яка шукала спокій, і друге, де вона була частиною чогось більшого, неймовірного і руйнівного. 

Спогади обрушилися на неї, як хвиля, яка ламала всі її бар’єри. Вона згадала кожен біль, кожну помилку, кожну втрату. Вона згадала, як почувалася чужою у власному тілі, як шукала відповідь на питання, ким вона є. І ось тепер відповідь була перед нею — але вона була надто болючою, надто важкою. 

"Я... я не можу..." 

Вона впала на коліна, обхопивши голову руками. Її свідомість, її почуття, її розум — усе було зламане. Вона не знала, як бути тим, ким була раніше, і не могла прийняти те, ким вона стала зараз. 

"Невже я завжди була лише тінню? Лише інструментом? Чи взагалі щось із цього було справжнім?" 

Її крик розірвав тишу. Кел відчувала, як її розум ніби розколюється на частини. Їй здавалося, що її душа розбивається, як кришталева ваза, і кожен осколок відображає інше життя. 

Темрява навколо згущувалася. Кел більше не могла зрозуміти, де вона перебуває — у світі свого минулого чи майбутнього. Вона відчувала, як земля під нею хитається, як простір змінюється і стає нестерпно вузьким. 

"Я не можу це витримати... я не можу бути всім одразу!" 

У цей момент їй здалося, що все навколо зникає. Простір, час, спогади — усе стало білим шумом, якого вона більше не могла контролювати. 

Вона впала на підлогу і втратила свідомість.


---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍