Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Публіцистика » Панас Мирний 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Панас Мирний" автора Леонід Володимирович Ушкалов. Жанр книги: Публіцистика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 28
Перейти на сторінку:
побачити темний бік життя, щоб змалювати ввесь цей жах і збудити в людях почуття жалю. У цьому сенсі його реалізм підхожий до поетики мартиролога, котра мала на меті викликати в читача «слізне зворушення». Ось, приміром, студенти Київського університету, серед яких і Телепень, ідуть на берег Дніпра подивитись на побут рибальської артілі (такі собі «польові студії» з життя українського міста). Студенти не зустрічають там ані веселих засмаглих чоловіків, наділених «красою й силою», на взір тих «босяків»-волоцюг, що їх трохи перегодом опоетизують Горький та Винниченко, ані чогось іншого, що мало б у собі «вітальну» силу, – вони відразу ж бачать людське життя в його найпотворніших проявах: якогось «живого мерця», що жаліється на свою нещасну долю. «Що ж у вас болить? – Та все болить… – Чоловік став підводитись, і чутно було, як хрущали його кістки. – А найбільше руки, – передихаючи, вимовив він. – Ще хоч би не сі виразки, – і показав свої чорні порізані пальці. Широкі шрами, уже підживші, перетиналися недавніми, що, мов серпом були порізані, червоніли і ятрилися». Рибалка, котрого здибали студенти, в усьому схожий на жебрака: обідраний, жалюгідний, розпластаний, він слізливо розказує про своє життя, виставляючи напоказ болячки. Зрештою, ця сцена й закінчується промовисто: студенти кинули йому «декілько срібляків». «Нащо се? – спитався той. – Візьміть дядьку; на ліки буде. – Спасибі вам!» Від оцього рибалки-«жебрака» до зарізяки Чіпки – всього один крок. Варто лиш «жебракові» спробувати не просити, а брати самому. У всякому разі, обидва ці персонажі – «люди ночі».

Поза сумнівом, автобіографічними є й душевні переживання Телепня, коли жандарми під час арешту порпаються в його паперах. Зрештою, навіть докладний опис тюремної камери, в якій провів останні дні життя Телепень, має в собі дещицю автобіографічного, адже той відділ Полтавської казенної палати, начальником якого Мирний перегодом працюватиме цілих 34 роки (він, звісно ж, бував тут і раніше), розташовувався у двох кімнатах, що правили колись за арештантські каземати та ще й тепер справляли враження каземату. Отож, за допомогою прийому візії Мирний змальовує найяскравіші епізоди з життя чотирьох людей: самого Телепня, Жука, Шестірного та Попенка, – які представляють різні соціально-психологічні типи тогочасної інтелігенції. З одного боку, різночинець Телепень і «кающийся дворянин» Жук. І зовні, і за вдачею, і за способом життя вони дуже різні. Тихий, тендітний, сповнений рефлексій Телепень, і великий, незграбний, різкий, з підкреслено неаристократичними манерами (типова риса багатьох «нігілістів» і «нігілісток») Жук. Але обидва ці герої належать до «нових людей» – образ, який щойно з'явився в українській літературі. Хронологічно першим таким образом був українофіл молодшого покоління Павло Радюк з роману Нечуя-Левицького «Хмари» – уривок з цього твору, надрукований 1873 р. в «Правді», так і називався: «Новий чоловік». Перегодом він буде розроблений у романі Нечуя-Левицького «Над Чорним морем», в оповіданні Олени Пчілки «Товаришки», у повістях Бориса Грінченка «Сонячний промінь», «На розпутті» та в низці інших творів. Для цих героїв характерне відчуття гріха перед народом (недарма Олександр Кониський назвав одну зі своїх повістей «Грішники»), чинне гасло, під яким розгортався весь народницький рух: «віддай народові все те, що через його придбав». І Телепень, і Жук іще від часу навчання в гімназії відзначалися, як каже Шестірний, «исключительным образом мыслей». Згодом їхні життєві дороги розійшлися: Телепень стає студентом Університету св. Володимира, а Жук, вигнаний з гімназії за читання забороненої літератури (злощасна «книжка у жовтій палітурці» – це, мабуть, праця Джона Стюарта Мілля «Considerations on representative government», російський переклад якої під назвою «Размышления о представительном правлении» з'явився в Санкт-Петербурзі в 1863—1864 pp.; книжка мала обкладинку жовтогарячого кольору), «іде в народ»: стає косарем, вантажником суден, робітником на заводах, нарешті організатором рибальської артілі на Дніпрі біля Києва. Він працює для народу «тут-і-тепер». Коли Телепень хоче за допомогою слова здійснити свого роду «духовну революцію», то для Жука це хороша, але марна затія. «А через скільки літ ти повернеш людські голови на сей шлях? – спитав Жук. – Дай, Боже, щоб через вік спізнали тебе люди і почали так благо думати, як ти думаєш!.. Візьми великих учителів, глянь на самого Христа… А я, Петре, тепер живу…» Згадка про Христа тут не випадкова. І Жук, і Телепень належить до тих, хто заради щастя інших людей «зрікаються свого добра, свого роду і йдуть на неминучу погибель…». Вони чинять так, як чинили колись перші християни, котрі цуралися світу, навіть батька й матері, роздавали своє добро та йшли до пустелі або на смерть. Телепень і справді має за взірець Христа: «У Петра дух захопило у грудях. Шкода йому рідного батька й матері, що зросли у інших установах, викохалися на інших звичаях… «Что мні и тебі, жено?» – вчувається йому – і носиться перед його очима святий образ святого чоловіка». Слова Христа, звернені до матері («Глагола ей Іисус: Что есть мні и тебі, жено?» – Євангелія від св. Івана 2: 4), прямо вказують на те, що глибинний сенс життя цього героя визначає ідея «imitatio Christi»[12]. Промовистим є тут і саме прізвище персонажа – Телепень. Справді, у цьому світі він не тільки небезпечний злочинець, «лиха людина», але також «телепень», тобто «недотепа». І це дуже прикметно, адже ще в одному зі своїх найперших оповідань «Палійка» Мирний ототожнив «недотепність» із праведністю. Словом, душі і Телепня, і Жука сповнені «шуканням правди». Але «правди» на світі нема, тож юнацтво «тільки і дивиться уперед, тільки й знаходе там свою утіху, свою радість, своє добро. Теперішнє, що колесить кругом його, таке непривітне, таке темне, безрадісне!.. Там тільки, в туманному просторі грядущого горить-сяє ясне сонечко правди!» Правда перебуває десь там, за видноколом світу «тут-і-тепер». Вона може засяяти тільки на руїнах цього світу, який «треба розвіяти, як пил; змести – як нечистоту; вирвати з корінням – як жалку кропиву…». Ось так із міленаристської фантазії, з метафізичної нетерплячки і народжується стихія руйнації. Революційне збурення світу має тут виразне релігійне підложжя. Зрештою, і шлях Телепня, і шлях Жука веде за ґрати, де вони обоє невдовзі й опиняються і де перший покінчить життя самогубством. Обидва ці ідеалісти – один пасивний, другий активний – у світі, де панує дарвінівський закон боротьби за існування, приречені на загибель. Тим часом Попенко й Шестірний – люди, позбавлені шляхетних ідеалів і здатні на підлість, адаптовані до життя цілком надійно. Один справно служить казенній церкві та власному череву, а другий вірно обороняє самодержавство, рухаючись угору щаблями кар'єрної драбини.

За манерою письма «Лихі

1 ... 15 16 17 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Панас Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Панас Мирний"