Ксенія Антресоль - Відьма у покарання, Ксенія Антресоль

– Чому ти ніколи про це не розповідала? – дивуючись запитала Лідія, яка в дитинстві завжди з відкритим ротом слухала казки бабусі, про потойбічні сили та істот, які з часом перестали бути просто казочками, а стали частиною її життя.

– Це ще не все, – продовжила бабуся, а дівчина округлила очі, бо вона ще попередню новину не переварила. – Тепер, коли ти зустріла свого фамільяра і стала єдиним цілим з Кларою, твоя сила почне лише зростати. Думаю, що ти й сама вже це відчуваєш, інакше б не приїхала посеред ночі, –  дівчина лише кивнула на слова бабусі. – І чим сильнішою ти ставатимеш, ти більше зла бачитимеш навколо, яке не піддається людському оку, а отже згодом зустрінеш і свого захисника.

– От тільки ще одного кота мені і не вистачало, – розчаровано видихнула дівчина, зрозумівши, що ризикує завчасно стати старою дівою з повним набором котів.

– А я і не казала, що це кіт, – посміхнулась бабуся. – Ти відчуєш його першою, як і належить справжній відьмі. Не питай мене як, бо я й сама не знаю. Лише знаю, що ти відчуєш, коли це станеться, бо це відчуття ні з чим не сплутаєш. 

– Чи може людина, яка була хранителем фамільяра бути тим самим захисником? – питання Лідії змусило бабусю задуматись, а грайлива посмішка дівчини дала зрозуміти, що вона запитує не про можливий розвиток подій, а про цілком реальний випадок.  

– Звісно що може. Зі свого боку він теж відчує потребу в тобі, але не знатиме про своє призначення, поки ти не потребуватимеш його захисту.

– Захисту від кого?

– На жаль права була Магія, – сьорбнула бабуся трав'яного чаю і зітхнувши продовжила, – ще тисячі років тому вона знала, що знайдуться ті, хто знову захоче використати її дар, аби встановити свою владу, і що гідну відсіч їм зможе дати лише справжня відьма. 

– Якщо Клара зустріла Толіка, то значить…

– Так, це вже почалось, – похитала головою бабуся. – Ми знали, що сьогодні щось має статися, але до останнього не хотіли вірити в те, що хтось наважиться на цей крок. 

– Чому ти нас не попередила?

– Вам нічого було боятись. На відьом цей зов не діє, а у Марії друга сутність ще не проявилась. Хоча про всяк випадок Саймон Генріхович влаштував закриту вечірку в компанії, де працює твоя сестра, щоб вберегти своїх людей. 

– Який ще зов? – вихопила зі слів бабусі те, що все ще було їй не зрозумілим.

Про те хто такий Саймон і яке він має відношення до компанії в якій працює її сестра вона ще запитає, але зараз у Лідії голова йшла обертом від того, що розповідала бабуся, і замість того, щоб отримати відповіді на свої запитання у дівчини їх навпаки ставало ще більше.

– Та був тут один унікум, який активував древніше за мене закляття “Зов”, хоча куди вже древніше, – бабуся посміхнулась, – хотів він, щоб кожна сутність проявилась, а потім збирався їх підкорити, щоб вони служили йому.

– Якщо йому це вдасться, то Гелловін може бути кожен день. А якщо сутності поглинуть людей? – з жахом промовила Лідія, в той час, як її бабця була на диво спокійною.

– Так це вже не новина і такі екземпляри вже є серед нас. Здається, їх називають боберами чи квадроберами. Щоб сутності дійсно поглинули всіх людей одночасно, потрібен неабиякий магічний вплив, але, –  бабуся знову засміялась, – банда Валєрчика не з'явилась на здибанку, – і знову сміх, – він прибув до тотема на горі, розклав там свої камінчики та пляшечки, але його помічники не з'явились. Проте з'явились гільдія. 

Лідія знала, що її бабуся належить до якогось клубу знахарок, але думала, що вони там шкарпетки в'яжуть та рецептами обмінюються, бо нічого ж поганого наче і не відбувалось у їх світі, а виявилось, що ті знахарки слідкують за порядком і дотриманням правил магічними істотами. 

– Те що у них не вийшло один раз, зовсім не означає, що вони не спробують знову.

– Звісно, що спробують і ми будемо до цього готові. Ти будеш до цього готова, – уточнила бабуся. – І час на підготовку у тебе ще є. Зранку прибуде магічна преса і тоді ми точно знатимемо, що їм завадило прибути до тотема і які плани у них на майбутнє. Але вже відомо, що у них у самих зараз внутрішній переворот. Помічник Валєрія Колян змістив того з посади та зайняв його місце і тепер вимагає називати його Миколою.

Упс… 

Я вже уявляю собі заголовки цієї преси. 

“Відьма, кіт та два дурко врятували світ від магічного заколоту”

– Зачекався? – з кімнати випорхнула Лідія і знову поцілувала свого захисника. 

Вона просто не могла припинити усміхатись, а те, що Руслан ще деякий час не знатиме про магічний переворот, який він спричинив на пару зі своїм котом, додавало пікантності їх стосункам. 

Як він там казав? “Я не боюсь труднощів”? Ну що ж, хотів отримати відьму, то він її отримав.

Вхопивши з вішака куртку та ключі, Лідія поспішила на вихід, щоб приготувати коханому найсмачнішу каву, а Руслан, спостерігаючи за дівчиною зачарованим поглядом, навіть не помітив, що від сьогодні вона більше не єдина мешканка у квартирі.

Здається, що завдяки цій різношерстній  і занадто гучній компанії, він раніше, ніж планувала дівчина, дізнається правду, а тому, щоб цього не сталося, вона вправно покрутила пальчиком у повітрі прикривши двері шафи з якої виглядали мітла хохотушка, баняк буркотун і чорний кіт із зеленими очима, на ім'я Толік. 

Від автора:
Дякую всім, хто дочитав цю історію до кінця.
Трошки СЛР, дрібка фентезі та пара жартів (сподіваюсь, що вони були смішними) і ось моя відьмочка готова.
Попереду завершення історії про дракона і звісно, що плани Наполеона. Але забігати наперед не будемо.
Підписуйтесь на автора, щоб не пропустити народження нових історій. 
Цьомки - бомки - обнімашки. Ксенія Антресоль.

Кінець