Анітка Санніфео - Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео

 – Не лякай її так! Вона лише сьогодні приїхала, – накинулася на хлопця Айше.

 – Я ж не знав, – знизав той плечима. – Вибач.

 – Я нічого про себе не знаю, окрім років, проведених на Землі. Але обов’язково дізнаюся! Сподіваюся, мене тут не загрожує напад чи щось на кшталт цього?

 – Ні, ні, ти що! Резиденція під магічною охороною. Чужим сюди зась.

Але від цих слів мені легше не стало. Я зрозуміла, що в історії мого роду багато таємниць. І я обов’язково про все дізнаюся!

 – Ходімо краще оглянемо ферму, – потягнула мене Айше у бік плантацій, де вирощували овочі.

Я, звісно, попленталася за нею, навіть удала, що чую її, кивала головою, а насправді мої думки були дуже далеко звідси.

 – Террі Саламандро, ви взагалі мене слухаєте? – долинув до мене її обурений голос.

 – Вибач, що ти казала? – поглянула на неї, зітхнувши.

 – Кажу, що Колін дозволив зібрати нам трохи стиглих овочів й дав свіжий сир. Віддамо на кухню, нехай нам приготують щось смачненьке.

 – А, ну, добре.

 – Ходімо вже. Я бачу, ви втомилися. Потрібно відпочити, до того ж скоро вечеря.

І коли день встиг промайнути? Я навіть й не помітила. Хоча з іншого боку, ніби минуло ціле маленьке життя – стільки всього я встигла побачити та дізнатися!

Айше підхопила кошик, в який Колін встиг накидати різноманітних овочів й ми ступили на місток, що привів нас до нашої вежі. Я одразу піднялася до себе та попросила дівчину принести вечерю в кімнату. Однак, опинившись у своїх апартаментах я плюхнулася на ліжко та провалилася в сон.