Стів Маккартер - Руйнуючи долі, Стів Маккартер

Сорок Третій сидів трохи засмучений. Усі ці піктограми у книзі. Аркуші, олівці. Що це мало спільного з Алхімістом та його битвами з Відьмами? Аркушами їх не перемогти. Хлопець зітхнув і почав перемальовувати першу піктограму з усією властивою йому ретельністю. Ретельно виведені лінії не відрізнялися від варіанта у книзі. Ні за масштабом, ні по різниці у товщині між різними лініями піктограми. Все було витримано ідеально. Сорок Третій підвів очі і побачив, що Барнабас уважно стежить за ним, стоячи перед ним. І давно він тут стоїть? Вчитель вихопив аркуш і оцінювально поглянув на нього. Сунув собі до кишені. Дав хлопцеві новий із його ж стосу. Закрив перед ним книгу і жестом наказав намалювати ще. Сорок Третій виконав те, що хотів від нього вчитель. Барнабас, як і вперше, вихопив аркуш, секунду дивився на нього і знову сховав у кишеню.

- На сьогодні ти вільний. Увечері в години домашнього завдання намалюй стільки піктограм, скільки встигнеш. Принесеш мені все показати.

Сорок Третій підвівся, зібрав речі і подався до своєї таємної кімнати. Він любив проводити там час. Іноді він брав сюди книжки, інколи малював. На колись сірій кислій стіні вже висіло кілька його малюнків, вдихнувши у кімнату нове життя. Батько, краєвид з вікна, яким він був, коли хлопець ще жив у себе вдома. Поля. Навіть ринок. І зараз він сидів на стільці і знову малював. Знак. Сорок Третій перевірив флягу в кишені. Повна. Незабаром на мокрій глині висів на стіні ще один малюнок. Знак розщеплення кристалів солі. Саме так піктограма називалася у книзі. Йому дуже хотілося вийняти книгу зі своєї сумки та подивитися на інші піктограми. Але так було б не чесно. Вчитель сказав, що він повинен малювати тільки у відведений для цього час. Дві години. Раніше на домашні завдання виділяли лише годину. Тепер цей час збільшили. Хлопець ще трохи посидів у кімнаті, потім вибрався, щоб не запізнитись на обід. Дорогою додому йому зустрілася група хлопчаків. Нічого дивнішого він не бачив у поліоті. Тут усе було таким спокійним. Кожна група настільки ізольована від будь-якої іншої, настільки це можливо. Час перерв ніколи не співпадав. У їдальню ходили окремо, всі групи збиралися разом лише вранці, коли чистили зуби та йшли до туалету. Тоді ця компанія не видалася йому дивною. Все виглядало природно. А зараз Сорок Третій раптом зрозумів, що в тій компанії перебувають хлопчики різного віку, а, значить, з різних курсів. І вони разом про щось розмовляють. Сорок Третій вирішив пройти ближче до них. Звичайно, як і варто було очікувати, хлопчики замовкли, коли він проходив повз них. А шкода. Від них віяло якоюсь таємничістю. Сорок Третій любив загадки.

Увечері він приступив до малювання піктограм, як і казав йому Барнабас. Крім самої піктограми, треба було ще запам'ятати її назву. У групі з ним майже ніхто не спілкувався. Іноді він чув, як за спиною його називали розумником. Йому було байдуже. Він прийшов сюди, щоб навчитися перемагати Химерниць. Якщо йому це треба робити одному, то так тому й бути.

Наступного ранку Барнабас насамперед поцікавився у Сорок Третього, скільки той встиг намалювати піктограм. Хлопчик вийняв із сумки всі дванадцять. Барнабас прийняв малюнки, не зводячи очей з хлопчика. Той витримав його погляд. Вчитель сів за стіл і почав перебирати малюнки, довго зупиняючись на кожному з них і ретельно вивчаючи всі лінії.

- Бери. - сказав він і кинув кілька аркушів на перший стіл.

Хлопець, біля якого вони плюхнулися, передав їх Сорок Третьому.

- Граніт. - промовив Барнабас.

Сорок Третій почав малювати. Весь клас сидів мовчки. Через п'ять хвилин він передав лист Барнабасу.

- Що отримаємо після розщеплення? - спитав учитель, потягнувшись за аркушом.

- Кварц, плагіоклаз, калієвий польовий шпат та слюда. - швидко відповів хлопчик.

У книзі поруч із піктограмою обов'язково було зазначено, які елементи будуть отримані внаслідок розщеплення.

- Глина. - дав нове завдання вчитель.

Сорок Третій почав малювати. Через п'ять хвилин, як і раніше, він віддав листок вчителю:

- Каолініт.

- А ти хоч знаєш, що то таке? - підняв на нього очі Барнабас.

Хлопчик заперечливо похитав головою.

- Ти всі запам'ятав піктограми, які намалював? - спитав учитель, і, побачивши кивок Сорок Третього, додав. - І як довго ти зможеш тримати їх у пам'яті?

Сорок Третій знизав плечима. Звідки він міг знати? Адже йому всього десять років. Він ще не прожив стільки, щоб сказати, що щось забув.

- Мабуть, дуже довго.

- Добре. Тобі обов'язково малювати, щоби запам'ятати піктограми?

Хлопчик знову заперечливо похитав головою.

- Тоді вивчай книгу. Як усе вивчиш, скажеш.

Тепер заняття для Сорок Третього почали проходити веселіше. Йому не обов’язково по десять разів виводити кожну піктограму годинами. Безперервно. Він витратив два дні, аби запам'ятати всі піктограми з книги. Приблизно з двадцятої сторінки він виявив у всіх піктограмах елементи, що часто повторювалися. Хлопець вирішив, що це були постаті закріплення. За два дні він повідомив Барнабасу, що вивчив усі піктограми. Вчитель перевірив деякі з них, запитавши заодно і про те, які елементи будуть отримані внаслідок розщеплення. Сорок Третій правильно відповів на всі запитання. За день учитель приніс дві нові книжки. Барнабас сказав, що вони не входять у стандартну програму навчання, але й випадок теж не зовсім стандартний. Книги виявилися товстішими і піктограми в них зображувалися набагато складніші. Обкладинка однієї книги була оранжевого кольору. Накидки таких кольорів мають діти з другого поверху його корпусу. Хлопець їх рідко бачив. Вранці в коридорі всі стояли без накидок, а їхні заняття були рознесені в часі так, щоб перерви у різних груп не збігалися. Тому в їдальні вони не зустрічалися. Але іноді, гуляючи поліотом, коли вчитель його відпускав раніше, Сорок Третій бачив кілька драйтлів з другого поверху саме в помаранчевих накидках. Мабуть, то була така форма. Адже поліотом ходили старші діти в інших кольорах. Зелений, синій, жовтий. Він поки що не дуже добре розібрався в тому, хто які кольори носив і від чого це залежало.