Arachne - Втрачені в космосі , Arachne

- Кейло, - важко дихаючи, Зейн вигукнув у рацію. — Ми не встигнемо ізолювати витік. Це... воно надто швидко рухається. Я рекомендую активувати повне блокування відсіку та...

- Ні! - Кейла різко обірвала його, голос її був напружений, але рішучий. — Блокування перекриє шлях до вантажного відсіку. Ви опинитеся в пастці!

- Якщо ми цього не зробимо, - заперечив Зейн, стискаючи зуби, - істота пошириться далі. Ти сама бачила – це отрута. Якщо воно дістанеться двигунів, ми не просто втратимо керування. Корабель вибухне.

Настала довга пауза. Потім, ледь чутно, Кейла відповіла:

- Добре, Зейне. Встановлюю аварійне блокування відсіку. Постарайтеся дістатися до шлюзу у вантажний відсік і повідомите, як тільки будете в безпеці.

- Зрозумів, - глухо промовив він.

Шипіння, що пролунало загальним каналом, означало, що система блокування розпочала свою роботу. Гучний металевий скрегіт і різкий брязкіт за їх спинами сповістили про те, що перебирання у відсіку D-7 повністю ізольовані. Істота більше не зможе проникнути далі. Але й Зейн із командою виявилися відрізані від основної магістралі.

- Гаразд, - Зейн глибоко зітхнув, знову глянувши на своїх товаришів. Всі троє виглядали стомленими, дихання залишалося важким, але вони були живі. — Нам треба йти далі, доки не досягли вантажного відсіку. Там ми зможемо організувати евакуацію.

Вони рушили далі. Темні вузькі коридори змінювалися ширшими приміщеннями з переплетенням труб та проводів. Кожен струс корабля супроводжувався тривожними звуками і приглушеними стукотами — начебто метал сам починав видавати дивні звуки, що спотворюють.

- Кейла, - сказав Зейн, коли вони дісталися чергового шлюзу. — Чи є дані із зовнішніх датчиків? Як стан корабля? Двигуни ще цілі?

- Зейн... - голос Кейли тремтів, і в ньому відчувалася прихована паніка. - У нас проблема. Під час вашого просування система зафіксувала різке зниження тиску на нижніх палубах. Пошкодження поширюється надто швидко. Судячи з даних, витік торкнувся головного паливного колектора.

Зейн насупився.

— Але ж це неможливо. Істота не могла дістатися двигуна, ми заблокували всі основні магістралі.

— Мабуть, ми щось упустили, — стомлено відповіла Кейла. — Я… Зейн, капітан вирішив. Нам треба залишити корабель.

- Що?! - Зейн завмер, приголомшено дивлячись на панель управління. - Як це залишити корабель? Куди ми подімося? Адже ми в мертвій зоні, сигнали допомоги сюди не доходять!

Кейла важко зітхнула, і Зейн почув, як вона різко втягнула повітря, ніби збиралася сказати щось украй неприємне.

— Ми знаходимося в межах атмосфери планети, — нарешті сказала вона. — Через пошкодження ми відхилилися від курсу та наблизилися до її поверхні. Капітан вважає, що нам потрібно зійти на поверхню та спробувати відновити сигнал. Якщо ми залишимося на борту, ризикуємо бути знищеними разом із судном.

Зейн відчув, як земля знову йде з-під ніг, але цього разу не через струс. Він озирнувся на своїх товаришів — Лі та Рем теж слухали їхню розмову, затамувавши подих. Їхні очі розширилися від жаху.

— Коли ми можемо покинути корабель? — хрипко спитав Зейн.

- Негайно, - відповіла Кейла. - Евакуаційні капсули вже готові. Я передаю вам координати найближчого виходу та схему маршруту. Вам потрібно якнайшвидше дістатися рятувальної шлюпки.

Зейн глянув на своїх товаришів і коротко кивнув, ніби підтверджуючи наказ капітана.

- Добре, зрозуміли. Рухаємось до шлюпки. Кейло, залишайся на зв'язку. Ми постараємося дістатися туди якнайшвидше.

Знов спалах тривожного світла. Знов гуркіт і рев, що пролунав десь глибоко всередині корабля. Корабель струсонув, ніби його вдарила невидима сила. Вони побігли, забувши про біль і втому, намагаючись не думати про те, що кожен наступний крок може стати для них останнім.

Зейн першим увірвався в шлюз, знеструмив двері і рвонув їх на себе. Перед ними заблищало червоне світло індикатора — шлюпка була напоготові. За їхніми спинами щось знову здригнулося. Металевий скрегіт, наче хтось почав повільно рвати металеві листи корпусу, пролунав десь поблизу.

- Всередину, швидко! — крикнув Зейн, штовхаючи Лі та Рем у шлюпку. - Не обертайтеся!

Вони ввалилися всередину, і Зейн натиснув кнопку аварійного запуску. Шлюз зачинився, а потім капсула, вібруючи від найсильнішої напруги, відокремилася від основного корпусу корабля і рвонулася вниз, до поверхні планети. Гравітація різко посилилася, і Зейн відчув, як його вдавило в крісло.

- Всім пристебнутися! — вигукнув він, вчепившись у підлокітники.

Капсула розрізала щільні хмари атмосфери, вібрація наростала, але системи життєзабезпечення та стабілізації залишалися на своїх місцях. Погляд Зейна кинувся на екран перед ним. Вниз, вниз, до незнайомої поверхні, вкритої густими бурхливими хмарами.

— Тримайтеся, хлопці... — прошепотів він, дивлячись, як на дисплеї позначаються висота та швидкість. Кожен поділ, кожен пройдений кілометр віддаляв їх від загибелі на судні і наближав до невідомих небезпек на планеті.

Зейн, стиснувши зуби, утримував свій розум на межі повного зосередження, але в глибині свідомості оселилося щось темніше і глибше. Це було почуття, з яким він давно не стикався - страх. Справжній, майже тваринний страх, що пробирає до кісток. Він відчував його кожною клітиною свого тіла, поки невтомно контролював зниження капсули, ніби боявся, що навіть один невірний рух здатний занапастити їх усіх.

Зовні, за товстими скляними ілюмінаторами, клубилися бурі хмари. Внизу розрізнялися темні контури неприступних гір, приховані за вихорами щільного туману. Усередині капсули панувала важка тиша. Ніхто не промовив жодного слова, але кожен був на межі — страх охопив усіх, залишаючи лише слабкий промінь надії на спасіння.

— Ми... ми приземлимось? — прошепотів Лі, стиснувши ремені безпеки так сильно, що пальці побіліли. Його голос тремтів, і Зейн уперше помітив, як цей зазвичай стриманий і спокійний хлопець — єдиний із усієї команди, хто ніколи не скаржився навіть у найнапруженіші моменти, — зараз тремтів від переживань.