Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— Ви відпускаєте цю дитину на танці?

— Вона звільнена від інших уроків.

— Я чула, можете не заливати. Не настільки вона розумна. Швидко в машину. І що ти зробила із зачіскою! Який жах. Не дитина суцільне непорозуміння з розчаруванням.

— Лія склала іспити за весь рік, цей і наступний.

— Так-так, звісно. Напевно, вам добре заплатили за цю маленьку кішку.

Я вискочила з класу і з усієї дурі грюкнула дверима. Куратор встиг погасити магію, яка в мене при цьому вирвалася. І посірів обличчям, дивлячись на Лауру.

— Вам пора.

Варто було їй вийти, сказав ледь чутно:

— Мимра.

Потім помітив, як на нього хлопчики дивляться.

— Забудьте, що я сказав.

Йому із захопленням кивнули.

Під час репетиції, Лауру жорстко поставили на місце і ледь не вигнали. А після нас зустрів дідусь. Він одразу помітив, що ми обидві, м'яко кажучи, не в дусі. Вирішив з'ясувати одразу в обох, чим ми так незадоволені. Бо раніше я мовчала і не висловлювала нічого про жодну з його панянок. А в дідуся їх за ці двадцять років достатньо змінилося.

— У кафе?

— Так, — від Лаури.

— Додому, — від мене — я смачненьке приготую. Зранку була доставка продуктів.

— Не заливай, мала.

— Я йду додому, а ви Лаура, хоч у пекло!

І розвернувшись пішла до пішохідного переходу. Дідусь посуровів обличчям.

— Так, що між вами сталося?

— Бреше мала багато.

— Не помічав за нею брехні.

— Теос, я вже втомилася чути яка вона чудова і розумна. Сама не може навіть нафарбуватися і зачіску на репетицію зробити. А ці дурні відмовки, щоб школу не відвідувати. Так би й сказали, що вона відстає, досі прописами займається. І з учителями віддалено працює. Емоції взагалі не вміє контролювати.

— Поїхали додому. Лія смачно готує.

— Я помітила, пластівці молоком залити багато розуму не потрібно.

Дідусь тільки губи підібгав і вже почав подумувати, щоб розійшлися з Лаурою. Вирішив одразу їй сказати про плани на літо.

— Я через місяць іду у відпустку.

— О, це чудово, можемо кудись полетіти!

— Я думав запропонувати пожити на природі, у лісі. З визначних пам'яток там річка, гірське озеро і красива природа.

— А СПА?!

— Можу масаж зробити.

— Це, звичайно, добре, а хто ще буде?

— Тільки ми вчотирьох. Ще буде друг Лії.

— Я не поїду в глушину з двома дітьми.

Додому я буквально бігла, на порозі сидів Алекс із друзями. Мене спіймали в обійми і підкинули. Це трохи поліпшило настрій. А коли опустив на землю, помітив мій нервовий стан і часткову трансформацію, яку я ледь контролюю.

— Хто тебе так розлютив?

— Лаура. Раз прийшли, будете картоплю чистити!

— О, ні! — взмолилися хлопці.

— І різати.

— Пощади!

— Ви що, їсти не будете?

— Будемо!

— Як ви синхронно відповідаєте, — розсміялася. — Я одна буду довго возитися.

Дідусь із Лаурою приїхали за п'ять хвилин. Обидва виглядали похмурими. Обстановка загострилася, коли через годину мама прийшла. Вона помітила косметику на мені. І мама стримуватися не стала.

— Ти в своєму розумі, дитину фарбувати дорослою косметикою! — мама спробувала відтерти, тихо вилаялася і — Мізків зовсім немає, таким фарбувати?!

— Та легко вона змивається, — і кинула пляшечку з сумки — хоч би подякувала. Що я возилася з нею! І досить приховувати, що вона відстає в школі.

Я заплющила очі й глибоко зітхнула. Потім забрала пляшечку з серветками і пішла відтирати фарбу з обличчя. Коли все змила, зрозуміла, що обличчя пішло червоними плямами. Дідусь, побачивши мене, насупився. А потім сказав Лаурі:

— Ми розстаємося. Я не маю наміру терпіти такого байдужого ставлення до моєї сім'ї і те, що в моїх словах сумніваються.

Вона мовчки встала і пішла. Я влетіла в дідусеві обійми. Мене міцно обійняли і погладили по голові, що злегка трансформувалася, і вушках на маківці.

— Треба було в тебе раніше запитати. Бачив же як ти морщилася.

— Деякі помилки потрібно самому зробити і зробити висновки. Ем, сходи завтра в кафе вранці, купи дві кави.