Марта Веллс - Всі системи: небезпека, Марта Веллс

по той бік скель. Не хотілося розповідати, наскільки мало уваги я приділяв своїй роботі. — Я його не читав.

Арада м’яко запитала:

— Але чому?

Всі так пильно дивилися на мене, що я не зміг вигадати гарну брехню.

— Мені було байдуже.

Ґуратин гмикнув:

— Іти гадаєш, ніби ми в це повіримо?

Я відчув, як у мене сіпнулось обличчя й напружилася щелепа. Неможливо потамувати фізичні реакції.

— Спробую висловитися точніше. Мені було індиферентно і трохи нудно. У це ви повірите?

Він відказав:

— Чому ти не хочеш, щоб ми дивилися на тебе?

Моя щелепа настільки стислася, що в потоці з’явилося попередження про зниження ефективності праці. Я відповів:

— Нема чого на мене витріщатися. Я ж не сексбот.

Ратті чи то зітхнув, чи то роздратовано фиркнув, але емоції його спрямовувалися не на мене. Він мовив:

— Ґуратине, я ж казав. Він соромиться.

Оверс додала:

— Він не хоче взаємодіяти з людьми. А чому б мусив хотіти? Ви ж знаєте, як ставляться до конструктів, особливо в корпоративно-політичному середовищі.

Ґуратин повернувся до мене:

— Отже, модуля контролю в тебе немає, але ми все одно можемо покарати тебе, просто повитріщавшись.

Я поглянув на нього:

— Можливо. Доки я не згадаю, що в мої руки вбудовано гармати.

Менса відповіла з іронічною ноткою:

— Ось так, Ґуратине. Він погрожує тобі, але не вдається до насильства. Тепер задоволений?

Ґуратин повернувся на місце:

— Наразі так.

Отже, він мене випробовував. Ого, сміливий крок. І дуже-дуже дурний.

— Я хочу переконатися, що ти не перебуваєш під зовнішнім впливом, — сказав він мені.

— Годі. — Арада підвелась і сіла біля мене. Я не хотів проштовхуватися повз неї, тому опинився затиснутим у кутку. Вона сказала: — Потрібно дати йому час. Він ще ніколи не взаємодіяв з людьми як вільний агент. Це пізнавальний досвід для всіх нас.

Всі інші кивнули, ніби це мало хоч якийсь сенс.

Менса надіслала мені потоком особисте повідомлення:

«Сподіваюся, ти в порядку».

«Бо я вам потрібен».

Не знаю, звідки зринула така думка. Ну, саме так я і вважав, але Менса — моя клієнтка, а я — вартмех. Емоційних зобов’язань між нами не було. Як і не було жодної раціональної причини, щоб я пхинькав, як плаксиве людське маля.

«Звісно, потрібен. У мене немає досвіду в подібних ситуаціях. Ні в кого з нас немає».

Іноді люди не можуть стриматись і дозволяють емоціям просочуватися в потік. Менса гнівалась і боялась, але не через мене, а через людей, які все це затіяли, надумавши вбити нас знищити цілу дослідницьку групу й перекласти провину на вартмехів. Вона боролася зі злістю, хоч на її обличчі й не відображалося нічого, крім спокійної стурбованості. Я відчував крізь потік, як вона намагається опанувати себе.

«Ти єдиний з нас, хто не запанікує. Чим довше триватиме ця ситуація, тим більше всім нам… всім треба триматися разом і думати головою».

Це була щира правда. І я міг допомогти, просто виконуючи функції вартмеха. Саме мені довірено дбати про безпеку всіх.

«Я весь час панікую, просто ви цього не бачите», — сказав я їй. А тоді додав текстову позначку «жарт».

Вона не відповіла, проте опустила погляд і всміхнулася сама до себе.

Ратті сказав:

— Є ще одне питання. Де вони? Вони підступили до нашої бази з півдня, але це ні про що не свідчить.

Я відповів:

— Я лишив на нашій базі три дрони. Через вимкнення хаб-системи вони не здатні до сканування, проте візуальний та звуковий запис усе одно ведеться. Можливо, вони помітять те, що дасть відповіді на ваші питання.

Один дрон я лишив на дереві, звідки відкривався широкий кут огляду на базу, другий прикріпив під розсувним дахом над входом, а третій сховав усередині хабу під консоллю. Запрограмував тільки на запис — наступний параметр після режиму сну, — щоб коли «Злогрупа» скануватиме, дрони розчинилися в показниках стандартних енергетичних сигнатур системи життєзабезпечення бази. Я не міг під’єднати дрони до системи безпеки, як зазвичай, щоб зберігати дані й фільтрувати нудні частини: знав, що «Злогрупа» перевірить насамперед її, тому вивантажив усі дані в сховище цикади, а тоді очистив систему безпеки.

Я також не хотів розповідати ворогам про себе більше, ніж вони й так знали.

Люди знову подивилися на мене, вражені, що вбивцебот розробив план. Якщо чесно, я їх не звинувачую. У наших освітніх модулях таких штук не було, але тепер нарешті всі прочитані й переглянуті мною трилери та гостросюжетні історії стали в пригоді. Менса захоплено підняла брови й сказала:

— Але ти не зможеш перехопити їхній сигнал звідси.

— Ні, доведеться повернутися й забрати дані, — відказав я.

Пін Лі нахилилася ближче, щоб потрапити в камеру малої цикади.

— Мені потрібно причепити сканер на дрон. Він громіздкий і повільний, але так ми отримаємо щось іще, крім аудіо й відео.

Менса кивнула:

— Гаразд, але пам’ятай: наші ресурси обмежені. — Вона озвалася мені в потік, аби я знав, що вона звертається саме до мене, але зорового контакту не встановлювала. — Як гадаєш, чи довго та група лишиться на нашій базі?

В іншій цикаді застогнав Волеску:

— Всі наші зразки! Дані лишились, але якщо вони знищать нашу роботу…

Інші погодилися з ним, заходившись висловлювати розчарування й занепокоєння. Я притлумив їх і відповів Менсі:

— Не думаю, що вони затримаються надовго. Там немає нічого, що їм потрібно.

На мить на обличчі Менси оприявнилася глибина її занепокоєння.

— Тому що їм потрібні ми, — тихо промовила вона.

І повністю мала рацію.

Менса розписала графік чергувань, передбачивши період, коли я зможу перейти в режим очікування, провести діагностику й підзарядитися. Також я планував використати цей час, щоб подивитися кілька серій «Місячного святилища» і прокачати вміння взаємодіяти з людьми в тісному просторі, не божеволіючи.

Коли люди вляглися — поснули або поринули у свої потоки, — я обійшов периметр і перевірив дрони. Вночі довкілля галасливіше, ніж удень, проте нічого більшого за комах і рептилій не наближалося до наших цикад. Коли я пролазив у люк більшої цикади, чергував Ратті. Він сидів у кабіні пілота й позирав на сканери. Я проминув командний відсік і сів біля нього. Він кивнув і запитав:

— Усе гаразд?

— Так.

Мені дуже не хотілося, проте я мусив дещо з’ясувати. Коли я звільняв постійне сховище для своїх розважальних завантажень, то одним із перших видалив інформаційний пакет. (Так, знаю, але я звик покладатися на зовнішнє сховище системи безпеки.) Пам’ятаючи, що казала Менса, я зняв шолом. Оскільки я сидів поруч лише з Ратті, зробити це було простіше. До того ж ми обидва дивилися на консоль.

— Чому всі вважали моє запитання дивним, коли я поцікавився, чи важливі ви для ваших політичних верхівок?

Ратті всміхнувся до консолі:

— Тому що докторка Менса і є нашою політичною верхівкою, — він повернув руку долонею догори. — Ми з альянсу «Збереження», а це некорпоративна система. Докторка Менса — чинна адміністративна директорка в керівному комітеті. Це виборна посада на обмежений термін. Але один із принципів нашої структури полягає в тому, що адміністратори також виконують свою звичайну роботу, будь-яку. Звичайна робота докторки Менси