Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

- Якщо ви все про мене так чудово знаєте, то навіщо обтяжуватися і питати мене про щось? - дивувався затриманий.

- Відповідайте на запитання, - вимагала слідча. - Це ви до підпалу чотири рази і з різних телефонів телефонували в пожежну станцію?

- Три з половиною, - виправив її Чоловік. - Першого разу на мене напала гикавка, і я відразу скинув. Давайте не будемо цього разу рахувати?

- Записуй, - командувала сержанту Бріту дівчина. - Увесь час перебування в Місті Троянд Ви були один? - Це запитання забралося під шкіру Человіка. Він мріяв про друга. Хоча б пухнастого, як той білий собака, якого він побачив проїжджаючи повз площу.

- Я відповідаю тільки сам за себе, - відповів підозрюваний.

- Ви поки що ніяк не відповідаєте! - підвищила тон слідча. - Ви влаштували пожежу на вулиці Світанку, 55, блок В? Ви кричали «пожежа»?

Чоловік мовчав. Попереднє запитання про самотність підкосило його.

- Якщо ви не будете з нами співпрацювати, а брехатимете, то вам <ця деталь не так важлива>, буде тільки гірше.  

- Цікаво як, - поцікавився Чоловік. - Так, я кричав «пожежа», перебуваючи на даху.

- Навіщо було підпалювати дах і самому ж кричати «пожежа»? - не знаходячи в цьому логіки, запитала слідча.

- Там усе горіло... - з химерним драматизмом відповів Чоловік.

- У ваших же інтересах <ця деталь не така важлива>, співпрацювати зі слідством і служителями порядку Міста Троянд.

Чоловік відкрив пляшку йогурту з лохиною і заглянув усередину. Він розмірковував про те, де Гуан міг дістати йогурт із лохиною і звідки він знав, що це його улюблений фрукт.  

- До сьогоднішнього вечора ви були знайомі з монахом на ім'я Гуан із храму Ігуана? - продовжила допит дівчина.

- Я? - тикаючи пальцем у свою грудну клітку, запитав Чоловік. - Ні, не був. А ви?

- Відповідайте на мої запитання, - командувала служителька.

Допит тривав. Щоразу змінюючи формулювання, але не сенс, сувора слідча запитувала одне й те саме. І щоразу вона, по справедливості, отримувала одні й ті самі відповіді.

Чоловік стикався з подібним видом «допиту», коли проходив тест на володіння автомобілем. Він не пам'ятав коли і де. У нього добре працювала тільки асоціативна пам'ять.

Як і зараз, це були не запитання, а твердження з варіантами тільки «так» і «ні». У дусі: «Мене приваблюють люди моєї статі», «Люди моєї статі мене приваблюють» і «Моєї статі люди мене приваблюють». У тому випадку, іспиті на автомобіль, це однакове запитання зустрічалося кожні вісімдесят рядків. Що тоді, що зараз Система добивалася відповідей змором. Чому сексуальна орієнтація водія була так важлива Системі, Чоловік напевно не знав.

Машину не можна було водити людям із душевними хворобами, отже, Отець міг розглядати гомосексуалізм як таку.

- Привертав увагу колективної свідомості до проблематики світлового забруднення матері-природи через художню інсталяцію, - сказав Чоловік і подумки продовжив гортати словник синонімів у себе в голові.

До кімнати без стуку увійшов ще один служитель порядку. Ніхто не чув його кроків у коридорі. Сержант Бріт підірвався зі стільця і в процесі вдарив ногами службовий стіл.

Слідча піднялася трохи повільніше. Її очі ж опустилися, а на обличчі з'явилася коротка, сором'язлива посмішка.

- Доброго ранку, Капітане, - майже синхронно сказали сержант Бріт і слідча.

Зріст капітана не перевищував зріст дівчини. На вигляд, він напевно вже був чиїмось дідом. Чоловік носив взуття зі штучної шкіри, з орнаментом з боків у вигляді квітів, що розпустилися. Штани і сорочка аж ніяк не формені, скоріше індивідуального пошиття з добротних матеріалів.

Навіть невибагливе око могло бачити різницю в якості чорної тканини на капітана і тому ж сержанті Бріті. Крім цього, у Капітана був наручний годинник, несхожий ні на які інші, які Чоловік бачив раніше (на циферблаті було 26 чисел замість 13 звичних). Запонки з бурштину у формі жовтих троянд. Браслет із позолочених кісточок персика. Білі рукавички.

Усе, що було на цій людині, виготовлено на її прохання і тільки для неї. Навіть шнурки на його черевиках не були схожі на ті три варіанти шнурків із «Все необхідне». Чоловік не сумнівався - перед ним не якийсь там служитель, перед ним стоїть творець.

- Не гнівайтеся на лейтенанта Му, - сказав Капітан і окинув поглядом слідчого. - Служба в неї така.

Досить невисокого зросту, з короткою шиєю, Капітан виглядав присадкуватішим навіть за худеньку дівчину - лейтенанта Му. Гладко поголене обличчя чоловіка давало змогу розгледіти, що на його щоках і шиї немає жодного порізу, що велика рідкість серед простих громадян. Його велика лисина погано ховалася за рідким чубчиком чорного кольору.

- Не дивіться на мене так, - звернувся до Чоловіка капітан, - це я зараз такий. У молодості я був двометровим блондином і з шикарною шевелюрою, - закінчив він і повернувся в бік підлеглих, очікуючи на їхню реакцію.

Сержант Бріт розсміявся, а посмішка лейтенанта Му стала ширшою. Чоловік не був підлеглим цього творця, але цей жарт його теж розсмішив.