Андрій Анатолійович Кокотюха - Вигнанець і чорна вдова

— Не вся, — вставила Варвара, не виймаючи з рота мундштук. — Маркусь як завжди.

— Значить, уся! — відмахнувся баронет, тільки тепер затримавши погляд на Платонові. — Марко Альфредович давно соромиться, що він фон Шлессер. І Бог із ним! Точніше — чорти його бери!

— Базилю! — Барон підніс голос. — Хоча б сьогодні шануйся!

— На відміну від декого з відсутніх, я шануюся завжди!

Аж тепер Чечель зі свого місця зміг розгледіти той блиск у очах і ті ноти в голосі, що підказували: старший баронет уже встиг випити. Навряд чи багато, але йому, схоже, досить. І, що не менш важливо, присутні не здогадалися — знали про це.

— Так до столу? — Базиль знову потер руки.

— Смачного. — Нікола взяв конверт із каміна. — З вашого дозволу я залишу вас.

— А ну як не дозволимо? — Це був не жарт.

— Базилю, припини, — мовив барон. — Нікі має на сьогодні ще чимало справ.

— Усе на благо нашої родини, — прогудів Базиль, слухняно змінюючи тон. — Відданість, якій можна тільки позаздрити.

— Нікі, а якщо я попрошу лишитися на обід?

Коли Марії раптом закортіло опинитися в центрі уваги, їй це вдалося. Базиль та Варвара дружно схрестили на ній неприязні погляди. На обличчі фон Шлессера читалося: нічого в хазяйки не вийде. Садовський чудово все розумів, кивнув стримано:

— Дякую, ваша світлосте. Але в мене справді чимало важливих завдань. Смачного.

Щойно за ним зачинилися двері, Базиль припинив блазнювати. Тепер його увагою повністю заволодів Платон. Такої неприязні сищик не зміг пригадати за весь час спілкування навіть із найогиднішими типажами київського кримінального дна.

— Татусю, а хто це? — Баронет витягнув перед собою правицю, тицьнув на Чечеля пальцем із наманікюреним нігтем. — Чому на ньому одяг Марка? Чому твій лакей Садовський привіз його проти ночі й поселив у кімнаті для гостей?

— Тому що він тут не господар, — гмикнула Варвара, теж поїдаючи Платона очима. — Де ще спати гостеві, коли є спеціальні кімнати? Базиль правий, татусику. Чий він гість? Чому стоїть мовчки? Чому лишився, коли твій відданий слуга поквапився забратися далі від нашого чудового отруйного родинного кубла?

— Правила пристойності вимагають після такого відрекомендуватися. — Баронет хитнув пальцем.

Марія кахикнула, знову беручи вогонь на себе.

— Коли вже зайшло за правила пристойності, вони, Васильку, не дозволяють виходити на обід у такий день підпилим.

Базилеве обличчя налилося кров’ю. Рука повільно опустилася, кулак стиснувся.

— Не вам, мадам, згадувати в подібному товаристві про правила пристойності. Саме з вашого боку це не надто пристойна поведінка.

— Дякую всім за гарні вітання! — Фон Шлессер криво посміхнувся. — Добре мати велику люблячу родину. Прошу до столу, пані та панове. Але ви праві, нарешті слід відрекомендувати всім того, про кого вже кожному доповіли слуги. Платон Чечель, прошу любити й жалувати.

Обсмикнувши поли, Платон стримано і ввічливо кивнув.

— Цікаво, за що нам його любити, тим більше жалувати. — Базиль не збирався втихомирюватися.

— Немає кращого приводу зібрати спадкоємців у одній кімнаті за одним столом, аніж запросити на ювілей. За інших обставин, Базилю, ви з Варварою не скоро залетіли б у родове гніздо. Про Марка тут ліпше взагалі не згадувати, він навіть на мій похорон не прибуде.

Варвара стрепенулася, аж вийняла мундштук із давно згаслим недопалком.

— Ти вигадав отаку пастку для нас, татусю? Спадкоємці, похорон — ти зібрався помирати? Зараз оголосиш заповіт? І твій молодий гість — нотаріус?

— Він поліцейський, — процідив баронет.

Ефект вийшов знатний.

Марія зойкнула, затуливши рота долонькою. Варвара, вочевидь не знаючи, як поводитися при такій оказії, не придумала нічого ліпшого, як знову затиснути мундштук у зубах. Базиль тримав паузу, більше прийнятну для вистав самодіяльних театрів, і мав такий вигляд, ніби зняв машкару з небезпечного злочинця. Платон не мав жодних сумнівів у обізнаності депутата міської Думи про свою персону і стан справ довкола неї, тож зберігав спокій.

Зате фон Шлессер скористався здобутим ефектом уповні. Він повернув собі статус хазяїна дому, голови роду й загалом перехопив ініціативу, взявши керування подіями. Відсунувши стілець, кивком запросив дружину присісти. Марія кивнула у відповідь, підібрала край хітона й зайняла своє місце. Баронет ураз заметушився, з гуркотом відсунув інший стілець, шаркнув ногою до сестри. Варвара вмостилася навпроти Марії, вийняла мундштук, загорнула в серветку й поклала поруч. Чоловіки поки що лишилися стояти.

— Для чого нам тут поліцейський? — запитала Марія.

— Це не простий поліцейський, — зауважив Базиль. — Газети називали його юною зіркою київського кримінального розшуку. Здається, мосьпане, вашій кар’єрі кінець.

— Фінал кар’єри сищика найперше тішить лиходіїв, — парирував Платон, сам від себе не чекавши.

— Браво! — Варвара кілька разів легенько ляснула долонею об долоню. — Татку, твій гість починає мені подобатися. Більших лиходіїв, ніж у міській Думі, шукати годі. Скажіть іще щось, добродію. На біс.

— Я не актор, аби бісувати. Хоча ваше зібрання справді схоже на виставу. До слова, дійство не найгірше.

Чечель згадав нещодавню розмову з Ніколою й вирішив не стримувати себе. Навіть показав зуби й трошки гонору.

— То ви поліцейський чи ні? — запитала Марія.

— Я сищик, мосьпані. Це не посада. Це покликання, маю надію. Особі з таким покликанням не конче служити в поліції.

— Вас звідти поперли, — реготнув Базиль. — А фон Шлессер підібрав.

— Знати б нащо, — додала Варвара.

— Нарешті підходимо до суті нашого зібрання. Прошу сідати, панове.

Барон сів першим, Базиль — за ним. Чечель уже поклав руку на спинку свого стільця, та хазяїн зупинив:

— Чекайте. Будьте такий добрий, Платоне Яковичу, попіклуйтеся про нас. Наповніть келихи.

У відерці вже чекало шампанське. Чечель налив по черзі Марії та Варварі, потім баронові. Базиль похитав головою, тицьнув на графин із коньяком. Платон виконав побажання, подумав — трошки влив і собі. Тим часом фон Шлессер підвівся.

— Тепер кілька слів. — Він обвів присутніх поглядом. — Попри все ви моя родина. Я дожив до цього дня тільки завдяки вам. Мені було для кого жити. Я від самого початку мав намір залишити нащадкам усе, що маю. Саме тому, починаючи й розвиваючи діло, робив не завжди гарні речі. Доводилося мати справу з купою