Артур Крупницький - Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький

— Як ти посмів поранити воїна Інквізиції, одного з воїнів Кат-Бута? Ти думав, що переміг? Ха-ха-ха... Печатка номер 4 — Печатка безумства...

Він витягнув меч з пробитої грудної клітки. Рана, яка була в нього на тілі, зашипіла і затягнулась. Він піднявся з колін, прохрустів кожною кісточкою свого тіла і посміхнувся.

— Да, дитя, майже десять років ніхто не міг змусити мене зірвати до третьої печатки. А ти одразу четверту... Цікавий в тебе меч...

— Що це за печатки, друже?

— Аж четверта. Я такого не пам'ятаю. Колись в наші часи були тільки три, і то це були герої, найсильніші воїни, а не зухвалі шістки. Але думаю, це магія нового рівня. Поки я був мертвий, магія вийшла на новий рівень. Вона посилює силу власника. Кожна печатка дає щось своє...

— Так, ти правильно зрозумів, дитя.

Противник почав знімати свої лати і викинув зброю. Сніг, який падав на його тіло, миттєво танув. Його тіло почервоніло і почало нагріватися.

— Я зараз покажу тобі дещо. Я один з найслабших в нашому загоні, але моєї сили вистачить.

Сніг під його ногами почав танути, і він почав бігти на Арка.

— Арк, тепер слухай мене уважно. Його тіло на межі людських можливостей. Не дозволяй йому доторкнутися до тебе. Відбивай всі його удари тільки моїм мечем.

Він атакував, і Арк відбив всі удари, але останнього удару правою рукою він не встиг відбити, і противник зачепив його наплічник. Наплічник миттєво почав плавитись. Арк відскочив і одразу зірвав наплічник з плеча.

— От бачиш, тепер уяви, що відбулося б з твоїм тілом, якби він потрапив по тобі. Знаєш що, дитя, мені подобається твій меч. Коли я знімаю четверту печатку, я можу розплавити майже все, до чого доторкнусь. Окрім магічних предметів та предметів епохи Звіробогів...

— Це все звичайно чудово, але потрібно з тобою закінчувати.

— Знаєш що я тобі скажу? Твої батьки молили помилувати їх. Знай, вони померли як боягузи...

— Замовкни!

— Арк, він тебе провокує!

— Коли ти боягузливо втікав, вони навколішки просили пощадити їх...

— Ааааааа! — крикнув Арк.

— Так ось воно що, — промовив внутрішній голос. — Вибух потоку енергії. Арк знову увійшов в цей стан, але на цей раз щось було по-іншому. Його зовнішній вигляд змінився. Його голос змінився, колір очей навіть прикус змінився, його зуби стали гостріші, пазурі довші.

— Мої батьки були воїнами і померли як воїни. А ти помреш як тварина!

Першим же ударом Арк відтяв правицю ворога. Другим ударом — ліву руку. А третім і останнім він його обезголовив. Арк випустив меча з рук, впав на четвереньки і закричав немов ведмідь, який переміг свого ворога в тяжкому бою. Видавши цей звіриний крик, від якого навіть птахи з дерев зірвалися і полетіли.

Арк знову впав непритомний, але цього разу час безпам’ятства був коротший. Його розбудив голос у голові.

— Арк, вставай, піднімайся, все закінчилось.

— Що... Я знову відчував цей стан... Стан як і в битві з Тюром, тільки тепер я пам'ятаю майже все.

— Що ти пам'ятаєш?

— Пам'ятаю його слова про те, що він говорив про моїх батьків. І те, що мене одразу наповнила неймовірна лють, агресія, злоба, ненависть, але і з цим сила. Я не відчував нічого, окрім бажання вбивати...

— Все так, як я і думав, ти все правильно описав.

— Ти знаєш, що це?

— Звичайно, що знаю. У цей стан вперше з людського роду впав я. Це стан Берсерка. Ця сила була дарована мені Звіробогом (Ведмедем) за мою відвагу. Це частина його сили.

— Але як вона опинилася в мені?

— Я тут до чого? Ти, друже мій, мій нащадок. Я це відчув ще коли ти вперше в моєму склепі доторкнувся до мого меча, і він признав тебе як мене. Коли я помер у бою, мене поховали, і ця сила не перейшла нікому, поки я був неупокоєним. Але кілька днів тому я пробудився, відчувши цей потік сили. Вона знайшла когось гідного. Ти довів, що є гідним сином нашого роду.

— Це все дуже складно... Пару днів тому я був простим хлопцем, а зараз ось це все...

— Так, на тебе звалилася колосальна ноша. Але тепер я знаю, що маю учня і маю його навчити володіти цією силою. І тоді я зможу піти з миром у світ потойбіччя. Цей стан, у який ти входиш у час небезпеки, загрози свого життя, коли емоції тобою оволодівають і ти себе не контролюєш, його можна контролювати і викликати, коли тобі потрібно, але на це потрібна практика і час. І я тебе навчу цьому.

— Чекай, а що з нашим ворогом, що з ним?

— Йди глянь...

— І це все я зробив?

— Так, і це навіть не 10% від того, що ти можеш.

— Чекай, якщо ти був одним з перших, хто отримав цю силу, і ти знаєш про неї все, але ти був убитий тоді, хто вбив тебе?.. Наскільки він був сильний?..

— Дуже... Але цей воїн вже давно помер. Дуже багато часу пройшло з тих часів. Зараз не про мене, а про тебе. Нам дуже сильно пощастило, що ти увійшов у цей стан, бо якби ні, ворог би тебе вбив. Ти ще не можеш контролювати свою силу. А я можу тільки допомагати тобі словами, поки що в нас ще не настільки сильний ментальний зв'язок. І щоб помститися за своїх близьких, тобі потрібно набратися досвіду і вміння контролювати себе.

— Добре, дай мені попрощатися з прахом своїх батьків, і вирушаймо.

Арк підійшов до вогнища, взявся руками за амулет і сказав:

— Я завжди буду про вас пам'ятати...

І вони вирушили в дорогу.

— Вітаю вас, великий Інквізиторе. Той потік сили, що ви відчули, ми відшукали його. Недалеко від верхівки світу був клан найманців. Там дитя молодої крові... Воїни клану були сильні, але звичайні люди. А от дитя, коли взяло печатку до рук, вона яскраво спалахнула біло-червоним сяйвом, майже вогнем, а потім...

Не встиг договорити Кат Бут, як Інквізитор його перебив.

— А потім вона трісла? Де це дитя? Ви його вбили, бо з тобою я не бачу і не відчуваю нікого.

— Клан був знищений...