Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

в якій на початку поклали, ніби Стефан огуджує царя і йменням його, як єретичним, бридиться, і нітить народ, науськуючи тих, що приходили до нього, щоб повставали супроти царя; та й інші написали на нього численні вини, які через велике псевдослів'я полишаємо як непотрібні. Нарешті про блаженну оту вищезгадану Анну написали, котра, покинувши світ і всі його марноти, постриглася руками преподобного Стефана в ангельський образ та інокувала в монастирі Трихинарійському, — ніби з нею, вночі сходячись, Стефан чинить гріха нечистоти. До цього брехливого свого наговору подбали звабити одну рабиню тієї блаженної Анни, щоб засвідчила, що правда це, відтак обіцяли їй не тільки свободу й достатньо золота подати, але і за певного сановитого чоловіка, котрий служить у царському дворі, у подружжя віддати. І написавши таку на преподобного книгу тяжких вин і наклепів із псевдосвідченнями Анниної рабині, послали через одного воїна до царя, який тоді був у скитських місцях. Цар же, прийнявши й прочитавши книгу, порадів і послав відтак писання до свого намісника, що був у Царгороді, на ймення Антит, повеліваючи, щоб до жіночого монастиря, який стояв при Авксентієвій горі, дійшов із старатливістю і, вивівши звідти інокиню Анну, хай би швидко до нього відіслав. Намісник же, повеління царське прийнявши, відтак пішов на бран до того монастиря із великою кількістю озброєних воїв, котрі напали на монастиря з оголеними мечами. Інокині ж тоді були зібрані у церкву й співали третій час; коли ж уздріли несподіване нашестя воїнів й оголені мечі, тож жахнулися великим страхом: одні-бо у вівтар побігли, сховавшись під божественною трапезою, інші ж кинулися нагору тікати, одначе воїни всіх піймали. Ігуменя, бувши стара літами, вийшовши до воїнів, дерзновенно до них мовила: "Що чините, християнами бувши? Пощо нападаєте на освячених Богові наречених, які не учинили вам ніякого зла?" Вони ж відповіли їй: "Видай нам Анну, блудницю Стефанову, цього від вас царське повеління вимагає". Вона ж, прикликавши Анну та й іншу з нею, на ім'я Теофанна, навчила їх корисними словами, щоб берегли себе сторожко од ворожої зваби і безбоязно за неповинність святого й преподобного отця та вчителя свого нехай постануть. Відтак, Божому захисту їх уручивши, послала їх із воїнами.

Забрали воїни тих інокинь, відвели їх спішно до царя. Він-бо повелів їх розлучити й кожну стерегти осібно. Тоді, закликавши перед себе Анну, почав говорити до неї таке: "Без великого сумніву вірую, що мовлене мені щодо тебе правда, одначе закликав тебе до себе через те, щоб і ти сама, відклавши всіляку неправду, все нам звістніше за волею своєю оповіла, найбільше ж оце: якою звабою волхв той і беззаконний чоловік до цього тебе призвів, що й насліддя численних маєтків покинула ти і батьківську доброродність у ніщо перетворила, нарешті, в цю чорну одіж одяглася. Щоправда, чув я від деяких, що так учинила з його поради, бо він намислив узяти собі тебе за блудницю. Яку ж таку красу угледіла в ньому, що звабилася його влесністю і любодієш із ним беззаконно?" Блаженна ж і цнотлива Анна, почувши такі погані цареві слова, мовила: "Не було того, о царю, що я батьківське насліддя й доброродство і всіляку світу цього красу через те мала покинути, щоб душу свою уярмити плотськими звабами та любодійством, як кажеш. А що таке на мене тобі наговорили, то, кажу за Давидом: "Вони гострять свого язика, як той вуж, отрута гадюча під їхніми вустами!" Ось тіло моє  перед тобою, яке можеш умучити залізом, вогнем та ранами. Одначе, доки буде в мені дух мій, нічого іншого не почуєш од мене, тільки те, що Стефан муж є святий та праведний і є причиною мого спасіння". Почувши це, цар здивувався і пробув мовчки десь із годину. Тоді повелів відвести Анну під сторожу, а Теофанну назад до монастиря відіслати, яка, повернувшись, повідала все, що було, ігуменії та святому Стефанові.

Невдовзі цар повернувся з війни до Константинополя і повелів інокиню Анну зачинити в одній вельми морочній та страшній темниці, відтак послав до неї свого кувікулярія, кажучи: "Будь милосердна до себе, о жінко! Відклади оті чорні ризи й вибери чесне життя, щоб була із царицею в палаті. Коли ж ні, на завтрішній день, коли виведена будеш на допита, скажеш перед усіма істину: є ж бо тут рабиня твоя, котра тобі в очі готова діла твої зі Стефаном говорити. А коли ти втаїти щось захочеш, вона викриє; я ж суддя правдивий і є захисником правди, плоть твою на частини роздроблю і вчиню, аби пізнала, що може цар, а що Стефан. Коли ж послухаєш цієї поради і Стефанові блудні діла перед усіма відкриєш, численної від нас честі сподобишся". Те почувши, Анна тяжко зітхнула, просльозилася й рече: "Як хоче цар, хай так і чинить, я ж на праведного і преподобного не маю говорити беззаконня й брехати неправду — воля Господня хай буде!"

Назавтра, коли настав день, вийшов цар зі своєї палати, сів на видовищнім місці, зібралося й безліч людей, і повелів вивести із темниці цнотливу Анну всім на очі, голу, і купи палиць перед нею покласти, а псевдосвідка, рабиню її, поставити перед нею. Стала, отож, неповинна жінка перед очима всіх гола, у самий сором, як у ризу, одягнена. І коли спитали її про те наклепне діло, мовчала, наслідуючи Господа свого, Котрий не давав відповіді тим, що судили Його неправедно. Безсоромна ж її рабиня неправдиво засвідчила, що мовлене річ є істинна. Відтак примушувано блаженну Анну, щоб конечно виповіла, що Стефан грішив із нею. Вона ж, мов ягниця супроти того, що стриже її, буває безголоса, так само не розтулила вуст своїх. Розгнівався мучитель і, ярим оком на неї глянувши, назвав її блудницею, відтак повелів розтягти її на землі і палицями нещадно бити. Простягнена була від чотирьох сильних воїнів і бита полицями по хребту та по животі довгий час. Приймаючи такі рани, Анна нічого іншого не говорила, тільки: "Не пізнала чоловіка, про якого говориш, не пізнала! Господи помилуй!" — і бита була стільки, що ледве дух залишився у ній. Мучитель же, бачачи, що ніяк не зволяє вона виказати щось лихе на Стефана і вже ледве дише, встав із престолу й відійшов поспішно до палати, повний сорому. Анну ж повелів одвести в один монастир порожній, що був у місті, і там її зачинити, де й померла вона доброю смертю й перейшла до Господа.

Міркував