Данило Туптало - Житія Святих - Червень, Данило Туптало

коротко писанням передали те питання вселенського патріярха про чудотворну ікону Богоматері, і його самого розповідь, і місця того показування, де стояла чудотворна ікона. І так вважають вірні, що не инший то святий образ, а той, що вийшов із Константинограда. І через те за царгородським прикладом в обителі Тихфінській влаштовано в церкві місце для чудотворного образу Пресвятої Богородиці. Коли заходити до церкви із західного боку — біля першого правого стовпа, де й донині стоїть, багато неісповідимих чуд творить.

А тому що та чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, що на Тихфіні, прийшла, як вважають, із Царгорода, багато хто називає її то Одигитрією, то Римлянкою, то Ліддською. Не зайвим є тут згадати, що в Царгороді були дві найвидатніші в чудах преславні Богородичні ікони — Одигитрія і Римлянка, яка й Ліддська. Инша — Одигитрія, а инша — Римлянка. Про обидві ж ті чудотворні ікони хай кожному відомо буде. Згадаємо коротко.

У той самий день про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, яку називають Одигитрією

Коли після Вознесення Господа нашого Ісуса Христа і після Зішестя Святого Духа часу немало минуло, Лука, божественний апостол і євангелист, який в іконописній майстерності був вправний, написав на дошці зображення образу Пречистої Владичиці нашої Богородиці і приніс до Приснодіви Марії. Вона ж, поглянувши на зображення лиця свого на іконі, згадала попереднє щодо себе провіщення і сказала: "Віднині прославлять мене всі роди". Додала ж, говорячи, і це: "Благодать моя з іконою цією хай буде". І стало пресвяте її слово ділом. Почали від тої святої ікони відбуватися чуда невимовні благодаттю Божої Матері. Ту ікону пізніше сам Лука святий послав до Антіохії до державного Теофіла, який віру Христову прийняв, до нього ж і благовістя написав. І шанували ту чудесну ікону не лише Теофіл, а й усі християни, що там були, благочесно і достойним поклонінням. Після Теофіла минуло багато літ, перенесено було ікону спершу в Єрусалим, тоді до Константинополя таким чином. Цариця Євдокія, дружина благочестивого царя Теодосія молодшого, коли була в Єрусалимі, взяла ту чесну ікону і послала в дарунок сестрі царевій святій Пульхерії, як же про те в житії її написано. Пульхерія ж свята, прийнявши її люб'язно, поставила в Богородичній церкві, названій Влахернською, яку сама збудувала. І була та чесна ікона немалою окрасою царського града, бо виточувалися від неї багато чудесних зцілень. Через досить років прозвали її люди Одигитрією, що означає "поводирка в дорозі й велика помічниця". Назвали її так через такі події. Явилася Пречиста Богородиця двом сліпцям, привела їх до своєї церкви у Влахерні і до чудотворної своєї ікони і дала їм повне прозріння. І почали люди називати Богородичну ікону поводиркою в дорозі. Після того нескоро, у дні Іраклія, царя грецького, був напад персів і скитів на грецьку землю, і прийшов Сарвар-воєвода, син царя перського Хозроя, також і скитський каган з багатьма полками. Обложили град і добивалися його сильно довгий час. Патріярх Сергій, взявши чесні хрести і святі ікони, найперше ж ту, яку святий євангелист Лука написав, чудотворну, разом з ризою Пречистої Богоматері ходив мурами града, молячись зі сльозами. І було чудесне звільнення града від варварів — милосердям Божим і заступництвом Пресвятої Богородиці, і преславну перемогу здобули греки над персами і скитами. Море-бо (замочена була в нього Богородична риза) закипіло Божою силою й потопило кораблі противників, а тих, що були на березі, мечами сікли й прогнали. Свят кувати це чудо постановили згадуванням зі співом вдячного акафісту у всі роки в п'яту суботу Великого посту. Тому знову царгородські люди почали називати Богородичну ікону сильною помічницею, звідки й назва — Поводирка і Помічниця. У грецькій мові те одним словом кажеться — Одигитрія. І так та свята ікона Одигитрією була названа. Коли ж через багато років настала в Царгороді іконоборна єресь, тоді деякі із правовірних священних мужів ту чесну ікону Богородичну, Одигитрією названу, взяли вночі з Влахернської церкви й понесли в обитель, що Пантократорова називалася. І там у стіні церкви сховали. Запалили й кандило при ній, помолилися зі сльозами й закрили, аби не зазнала наруги від іконоборців. І перебувала там довгі роки аж до загибелі начальників єресі тої і до винищення іконоборства. Коли ж церква прийняла свою колишню красу, були великі пошуки тої Пречистої ікони Богородиці, яку Лука святий написав, що пізніше Одигитрією була названа. І з Божого одкровення знайшли її, у стіні церкви Пантократора заховану, і кандило перед нею не згасло. І була для вірних через віднайдення її радість велика, і поставили її знову на попередньому місці у Влахернській церкві.

У той самий день про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, названу Римлянкою, або Ліддською

Святий верховний апостол Петро і святий Йоан Богослов, перед тим як піти їм, як же й иншим апостолам, у кінці земні на проповідь Христову, спершу проповідували Христа у ближніх градах навколо Єрусалиму. У граді, названому Лідда (який потім на Діосполь був переіменований), пробули рік, багатьох людей привели до Христа Бога, відтак збудували там церкву в ім'я Пречистої Богоматері. Була ж тоді тиша християнам, гоніння після убивства Стефана на час якийсь припинилося, бо Тиверій-цісар, чувши багато про Христа, Господа нашого, і про невимовні чуда Його, звелів не гонити християн. Про цю тишу в Діяннях апостольських згадано так: "Церква ж по цілій Юдеї і Галилеї і Самарії мала мир". І був той мир до кончини Тиверія. Під час того затишшя святі апостоли Петро та Йоан збудували в Лідді церкву, пішли до Єрусалиму і просили Пречисту Богородицю Діву, аби прийшла в Лідду подивитися на храм, збудований в ім'я її, і щоб благословила й освятила його своїм приходом, аби молитви людей, що молитимуться в ньому, благоприємні були народженому від неї Богові. Пречиста ж Діва сказала до них: "Ідіть, радіючи, туди, і я з вами". Вони ж пішли, виявили в церкві на одному стовпі, що тримав споруду, нерукописний, але Богом написаний її образ — цілу подобу святого її лиця, також і правдивий її чесний одяг. Вони ж, бачивши те, поклонилися тому чудесному нерукописному Богородичному образові й дякували воплоченому від неї Богові Слову. Після того й сама Владичиця туди прийшла і, побачивши образ свій і багато людей, що в Христа повірили, звеселилася духом і подала тому образу своєму благодать і силу чудотворення.

Коли ж минуло багато літ і Юліян Боговідступник греко-римське царство прийняв, піднялося