Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–О... я... розумієте, я...

–Не треба, я не засуджую. Немає нічого важливішого за сім'ю. –він узяв руку Джії у свою і поцілував її пальці, тепло глянувши на доньку.– Безпека чада – понад усе, чи не так, друже?

–Саме так, королю.– погодився Корнеліус.

–Зви мене Мохамед, я вже давно не король, лише немічний старигань, що залишає за собою право повчати діток.– він підморгнув Хелені, чим викликав у неї посмішку. Джіа посміхнулася, поклавши голову на плече батька.

–А тобі як подобається Королівство Лева, Хелено?

Вона сама не зрозуміла чому, але знову посміхнулася йому. Мохамед викликав повагу, і це вражало Хелену, але вона ще ніколи не відчувала, щоб від когось виходила така обеззброювальна доброта.

–Тут чудово.– видихнула вона.

–Приємно чути, дорогенька. – посміхнувся він. – Але ж це не все, я правий?

Хелена підняла на нього очі, як він зрозумів?

–Не все?

–Щось тебе турбує.– зауважив він.

–Я не... Не розумію, як можу врятувати Ірві. Я не чарівниця.– знизала плечима вона, чомусь їй стало нестерпно соромно за ці слова.

–У тебе древня душа, Хелено. –уважно глянувши у вічі дівчини, промовив Мохамед.– Упевнений, ти знайдеш відповіді на всі питання. Згодом.

–Древня душа?

Мохамед загадково посміхнувся, відпивши з кубка, помітивши Фару у вітальні, він просяяв.

–Фарунж, мій хлопчику! Присядь до нас.

–Дякую, Ваша Величносте, я не голодний.

–Ну ж, уваж старого!

Фару криво усміхнувся і сів навпроти Джії. Вони обмінялися незграбними посмішками. Вона уважно подивилася на хлопця. Фару відповів на погляд, не витримавши і п'яти секунд, Джіа зніяковіло відвела очі. Він був дуже гарним хлопцем, завжди був поруч, підтримував і виручав, але їй не можна закохуватися. Бо може повторити долю матері. Вона не хотіла, щоб Фару, як її батько, страждав усе своє життя за втраченим коханням. Це несправедливо по відношенню до нього.

Король вирішив трохи відпочити і піднявся в покої, Хелена і Корнеліус, відчуваючи втому від насиченого дня, поспішили наслідувати його прикладу. Джіа, усвідомлюючи, що залишається за столом із Фару сам на сам, піднялася.

–Джіа? – покликав він, дівчина від несподіванки зачепила склянку і впустила її, розбивши об плитку, яку не вкривав розписний килим.

Слуги кинулися допомагати, але Джіа махнула їм, що впорається сама. Вона присіла навпочіпки, беручись збирати скло. Фару опустився поруч, допомагаючи збирати уламки.

–Обережно.– шепнув він, на особливо дрібних шматочках скла.

Джіа помітила, що, піднімаючи уламок, залишила червону смугу на білому мармурі підлоги. Вона повернула палець, помітивши маленьку подряпину, з якої сочилася кров.

–Це потрібно обробити.– сказав Фару, перехоплюючи її руку.

–Дрібниці.– відмахнулася вона, намагаючись забрати руку.

–Там може бути уламок.– вдивляючись у подряпину, заявив він.– Ходімо, подивлюся при денному світлі.

Він повів її до тераси і почав очищати рану. Джіа не зводила з нього очей, а коли він посміхався і відповідав на погляд, відволікаючись від своєї справи, Джіа ніяково опускала очі. Фару перев'язав її палець і посміхнувся їй.

–Тепер, як новенька.

–Спасибі.– прошепотіла вона, піднімаючись.

Прийшовши у свої покої, Джіа розуміла одне: вона не може позбутися відчуття, що Фару надто дорогий її серцю і цим вона прирече їх обох на нещастя.

–Ваша Величносте! – постукали в покої вартові.

–Хасиде? – вийшовши за двері, звернулася вона.

Вартовий низько вклонився.

–Прошу вибачити, але справа, боюся, невідкладна.

–Що трапилося?

–Двоє вартових зникли вчора вночі.

–Кого відправили на пошуки?

–Двох моїх людей Азіра і Наяна.

–Є якась інформація?

–Азір зник. А Наян привіз тіла вартових. Боюся, міледі, Сонцедім дізнався, що ви повернулися.

–Вони вбили наших людей? Нам треба збирати військо. Збери людей, я зараз спущуся.

–Так, міледі. – вклонився він, розвернувшись.

–Хасиде? – покликала вона знову.

–Так?

–Прошу, не кажи батькові. Я не хочу, щоб він хвилювався.

–Так, міледі.

Уранці Хелена потягнулася, радіючи сонячному світлу, що сяяло крізь легкі фіранки. Ліжко було дуже зручним, і вона чудово відпочила. Вирушивши до ванної, дівчина швидко привела себе до ладу і покинула покої. Вона блукала довгими розписними коридорами палацу, роздивляючись прикраси та меблі навколо. Думка про те, що вона не розуміє власної ролі в цих пророцтвах, тривожила Хелену. Вона до кінця не розуміла, що має робити. Ірві йшов поруч із нею, зрідка тершись об неї боком.