Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Стільки боротись за свободу, за плем’я, щоб просто так захворіти та заснути? Ні, Гра, не піде, не зможеш ти нас подолати!

 

Сніг хрумтів під ногами великого загону дітей, які тягнули великі набиті рюкзаки. Тут були і діти племені Вітрів, і діти поселення Порожньої Руки. Та попереду бігла Аліша, піднявши високо хвоста та перестрибуючи великі кучугури снігу. Діти страшенно втомились та йшли й сміялись. Стільки продуктів та ліків вони ніколи не бачили. Настрій найкращий так, як вони відчували неймовірну надію. Вони все ж таки переможуть грип, що так легко змушує дітей заснути.

Мілана та Степан йшли одразу за Алішею. Дівчина ледь трималась на ногах, оскільки прокинулась ще в чотири ранку. Вона мала йти, адже єдина знала дорогу. Степан йшов поряд, обійнявши Мілану за талію. Він намагався підтримувати її. Очі дівчини злипались, але вона всміхалась. Їй була приємна турбота хлопця, а втома не давала можливості сперечатись з цією самою турботою.

Ще трохи й двері лабораторії зачинились. Хлопці та дівчата познімали рюкзаки, почали знімати куртки та потягуватись. Тепло окутало дітей, а вожаті підскочили та почали забирати рюкзаки з їжею. Все треба викласти, посортувати та розкласти по шафам. Дітей очікував гарячий чай, кава та невеличкі перекуси. Їжі було не багато, але ніхто не сперечався з дозуванням. Треба так треба. Зими не має краю. Треба економити.

В цей момент Терапевт вийшов до кімнати та покликав Мілану. Та, збентежена, кинула куртку на підлогу та побігла до хлопця. Вони пішли в галерею, саме туди де лежала Аліна. Навколо мішку дівчини сиділи Юра та Олена, Аніта та Устим. Мілана та Терапевт підійшли до них, діти відсунулись в сторону. Підійшов і Степан.

Народ, - дуже слабким голосом відізвалась Аліна, - о, Мілана, ти вже повернулась? Як там місто Сонця? Та добре. Ось привела Степана, - Мілана сіла поряд та взяла ватажка за руку, та на мить хотілось відкинути руку, вона палала, - а ти чому тут розліглась, лежебока? У мене в голові все змішалось, - марила Аліна, - то до нас прийшов Юра? Я так хотіла з ним познайомитись. Ось гості і прийшли. Тільки це ви прийшли до нас, - відізвався Юра сухим голосом, - не ми до вас. Зима пригнала. Так, так, - ватажок племені Вітрів закрила очі та вдихнула повітря.

Терапевт пояснив, що температуру Аліні збити не вдається, та й ліки ніякі не допомагають. Як тільки загін пішов до тунелю, він весь час намагався лікувати саме ватажка, але та відмахувалась руками. Врятуйте дітей, її в останню чергу. Але як же так?

Аніта, Устим, - ватажок племені Вітрів відкрила очі та було відчуття, що вона перестала марити, - я впевнена, що ви не будете проти, але я маю спитати. – Аліна зробила подих, - якщо зі мною щось станеться, ватажком племені Вітрів має стати Мілана. Не проти? Не кажи так, - Аніта підсунулась до Аліни та опустила голову їй на груди, заплакала, - ти не заснеш, ти залишишся з нами! Я запитала – ви не проти? – Аліна була як скала, вона хотіла почути відповідь. - Я маю з вами погодити рішення. Якщо зі мною щось станеться, ви не проти, щоб Мілана стала ватажком племені Вітрів? Не проти, - коротко відповів Устим, стримуючи сльози. Не проти, - скрізь плач, мовила Аніта, - але ж ти просто питаєш, так? Звичайно, просто питаю, - мовила Аліна, та опустила руку на голову Аніти, - просто я дуже втомилась.

Ватажок погладила командирку по волоссю, та за мить її рука зупинилась та з’їхала на підлогу. Очі закрились, дихання вирівнялось. Аліна, ватажок племені Вітрів, заснула дорослим сном, від якого не прокидаються вже двісті дев’ятнадцять днів.