Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Перед ватажком племені Вітрів сиділа Мілана та всміхалась. Перед дівчиною стояв рюкзак, та вона не поспішала його відкрити. Подивившись по сторонам побачила сонного Терапевта, що йшов між рядами дітей, до Аліни.

Мілана, - забурчав Терапевт, позіхаючи та сідаючи, - прийшла не світ, не зоря, почала мене штовхати руками та кричати, щоб я прокидався та біг до галереї. Тебе яка бджола вкусила? Сама велетенська, - засміялась Мілана, вона не боялась, що когось розбудить так рано, - і живе вона в велетенському тунелю, що виритий під парком Совки.

Аліна та Терапевт переглянулись та підняли брови. Командирка напевно теж захворіла та почала марити. Мілана ж побачила таку реакцію, показала обом язика та всміхаючись відкрила рюкзак. Потім перевернула його та почала висипати упаковки з ліками. Хлопець як побачив таке багатство, вмить прокинувся на витріщився круглими очима.

Де ти це все знайшла, - тільки й мовив Терапевт, потягнувшись до ліків, перечитувати назви, - це неймовірно! Ти ж нас врятувала від неминучого кінця. Не мені треба дякувати, - командирка гордо поглянула на Алішу, що вже вмостилась спати поряд, - а цій пухнастій розвідниці.

Мілана розповіла про нічну вилазку та похід до каналізації, про бомбосховище та велетенський склад їжі та ліків. Дівчина пояснила, що принесла взагалі майже нічого. Ліків там неймовірна кількість, треба буде зібрати загін не менше ніж з двадцяти хлопців та дівчат. Терапевт підскочив та повідомив, що він негайно готується до обходу. Наказав швидко зібрати той самий загін. Виступати потрібно прямо зараз. Аліна ж лягла на спальний мішок, зітхнула з полегшенням та тихенько засміялась, закриваючи обличчя руками. Було видно як сльози радості потекли з очей.

Мілана, - тихо мовила ватажок, - вважай, що ти мій повноправний заступник. Роби все, що потрібно. Будь ласка, врятуйте якомога більше дітей. Дякую тобі та дякую Аліші. Ви найвидатніші воїни племені Вітрів. Годі тобі, - почервоніла Мілана, погладивши Аліну по волоссю, - не треба перехвалювати. Але я зроблю все, що в моїх силах.

Дівчина встала, кішка підскочила за нею. Подруги пішли збирати здорових хлопців та дівчат. Роботи дуже багато. Треба зібрати як ліки, так і продукти. Того й того майже не залишилось. Зима ж не збирається уходити, та й рано ще. Мілана подумала та вирішила зібрати більше дітей, треба спробувати перенести все за один раз. Бігати по холоду туди та й назад – погана ідея.

В Дослідному Центрі в цей момент було плем’я Вітрів та поселення Порожньої Руки. Загальна чисельність дітей, хворих та здорових, складала не більше сотні. Всі інші, захворівши на застуду та грип, засинали. За три дні їх стало не менше п’ятдесяти, а скільки було в поселенні Порожньої Руки, коли завітало плем’я Вітрів?

 

На двісті шістнадцятий день вже ближче до вечора плем’я Вітрів, після зустрічі з Легіоном, все ж таки дійшли парку Совки. Зайшовши в поселення Порожньої Руки, діти виявили покинуті будівлі. В центральному готелі, в тому залі, де Мілана вперше побачила Юру, знайшли багато покинутих сплячих хлопців та дівчат. Тих, хто не спав, так і не знайшли на всій території. Рушили до паркану, в сторону Дослідного Центру. Саме тоді побачили що паркан зламано.

В сам Центр зайшли без проблем, та дійшовши до лабораторії, зустріли групу карате-до з командиром Оленою. Саме вона в свій час допомогла племені Вітрів звільнити свій Замок від Імператорської Школи. Побачивши Мілану, та кинулась обійматись та цілуватись. Та майже одразу вона почала плакати. Дівчина розповіла, що, як тільки почалась зима, діти почали хворіти. Спочатку поодинокі випадки, а потім як грянула хвиля. Хлопці та дівчата інколи просто падали та засинали. Це було жахливо та страшно.

Дізнавшись, що плем’я Вітрів не просто завітало в гості, а прийшли всі разом просити притулку, Олена просто побіліла. Вона була впевнена що Юра буде не проти, та й місця всім вистачить. Буде тісно, але вони не мають права не пустити своїх друзів. Та вони наражають себе на небезпеку, пов’язану з хворобою. Ватажок підняла плечі та зітхнула, оскільки назад йти дороги немає, будемо щось вирішувати разом. До того ж плем’я Вітрів мало Терапевта, який більш за всіх знався на ліках та хворобах.

Згодом при огляді всіх хворих, Терапевт повідомив, що це просто грип. Але це така хвороба, яку потрібно лікувати, оскільки вода дуже легко розповсюджується та чіпляється. Трохи ліків було з собою, та не достатньо для того, щоб поставити всіх на ноги.

Плем’я Вітрів оселилось в лабораторії, Юра дійсно не був проти. Вже з наступного дня Аліна запропонувала з ранку до вечора направляти загони дітей до найближчих аптек. Та кожна така вилазка закінчувалась нічим. Аптеки майже всі були або порожні або розбиті та завалені снігом. Ліки, в контакті з морозом та вологою, втрачали свої властивості, чи просто загнивали, покривались пліснявою.

Перший хворий племені Вітрів заснув разом з Христиною, що хворіла ще з Шпалерного ринку під вечір двісті сімнадцятого дня. А потім, як і сказала Олена, грянула нова хвиля, яка підкосила дуже багато дітей.

Терапевт наказав зібрати всіх хворих в галереї та не контактувати з ними. Здорових дітей направили в інші кімнати. Дітей, що заснули, відносили на другий поверх Дослідного Центру, де був великий актовий зал. Кожен день відчувався як останній, та діти, не зважаючи на загальний подавлений стан, не опускали руки. Вони боролись, вони намагались. Навіть капібара, бігаючи навколо, допомагала щось нести, свистіла та радувала дітей. Тварині виділили великий куток в коридорі, принесли соломи та великі миски для їжі.