Жоржі Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Розбіжність між людьми та встановленими законами ці теорії пояснюють расовим дефектом, симптомами відсталості чи то пак незрілості, ба навіть певної інфантильності країни, або ж беззаперечним фактом економічної структури — диявольський патримоніальний капіталізм або ж сучасність (мало хто здатен відрізнити їх) — це матиме значно більшу силу, ніж саме соціальне життя.

Дона Флор, як ніхто інший, відчула цю невідповідність. Насолоджуючись рутинним, передбачуваним існуванням (уперше в житті вона має змогу відкладати гроші), кожної миті відчуваючи явні переваги свого ситого, розміреного життя з добре збалансованими доходами та витратами, дона Флор одначе тужить за неспокійним і дивним коханням до першого чоловіка. І це парадоксально, адже той чоловік був негідник, паливода, волоцюга, п’яниця й бабій. Потреба Флор у першому чоловікові така велика, що він приходить до неї у вигляді духу, сповненого жаги та пристрасті, пропонуючи те, що ніколи досі не ототожнювалося із загробним світом: любощі і пристрасне кохання, зухвалу хтивість та карнавальний настрій.

Ось той несподіваний поворот, що так жахає дону Флор, яка вже встигла звикнути до банальних подружніх стереотипів. Ось те, що змусило її постати перед світоглядною дилемою. А чи можливо звикнути до дилеми? І коли саме парадокс перетворюється на протиріччя? Коли і за яких обставин те, на що, здавалося б, немає ради, стає зрозумілим? Коли? — запитання, що ним у творі часто спекулюють — за яких обставин можна перетворити безвихідний дуалізм на продуктивний трикутник, досконаліший за Святу Трійцю? Бо якщо на небесах Господь існує в трьох іпостасях, і три іпостасі — у Господі, то чому б на землі такому не трапитися?

Відповідь на запитання, поставлене в романі, криється, зокрема, в магічному Спасінні, що ним Жоржі Амаду примирив перебільшені, екзальтовані та крайні вияви життя. Двоє можуть легко стати трьома, доки між ними існуватиме очевидний зв’язок, трансформований у певного суб’єкта. Адже якщо поділити два, то отримуємо рівні частини, без залишку, що вельми драматично зобов’язує приймати сторону когось одного; число ж три створює той залишок, що спричиняє градацію й породжує ієрархічний зв’язок, відновлюючи єдине ціле.

У цьому сенсі відмова обирати, ця приречена сучасною мораллю позиція, базована на перевазі одного з варіантів, охоплює значно вагоміші внутрішні стани, ніж страх або зневага. Адже, що багато разів підтверджено в творі, ця відмова і є вибір! От гаразд, а хто сказав, що обирати обов’язково? За умови свободи існує щире кохання й зв’язок, що має всепереможну силу, то чому ж не можна просто зігнорувати той вибір, не обирати, а ввести в ту безкінечну дилему третє поняття або ж стосунки? Посередництво, що хоча і почасти, але все ж є складовою будь-якого успішного процесу змін. Адже поступ у різноманітних способах життя передбачає рецидиви, що, втім, сприйматимуться як докорінно нові прояви, водночас увиразнюючи і роблячи очевидними давні практики. Це за умови, якщо ви не перешкоджаєте процесу створення мостів між ними.

І якби дилема двох чоловіків перечепилась би об буржуазну поважність, то дона Флор повторила б нещастя своїх предків, підтвердивши, як важливо дружині дотримуватися вигаданих норм, щоб захистити власну честь і добре ім’я своїх батьків, братів і чоловіків. Джульєтта не змогла протистояти колективній думці своєї сім’ї на користь особистих стосунків із Ромео. Романтичний індивідуалізований зв’язок було витіснено абсолютною дуальністю сімей. Між берегами, складовими яких є щоденність і пригоди, життя й смерть, рутинні любощі та пристрасний секс, немає третьої позиції. Або Батько, або Син його. Але — запитав би Жоржі Амаду — як щодо Духа Святого? Живого та єдиносущного єднання з ними обома? Чому тому зв’язку, що він, наче їжа, на якій спеціалізується дона Флор, не стати рецептом, що не витіснив би одну зі складових дилеми, а оживив і відродив її, додав їй барв, а не перетворив на руйнівну та суперечливу?

Іронія, карнавальна та інтуїтивно-реляційна перспектива Жоржі Амаду торують шлях крізь весь роман. Чи то пак, вимірковують той шлях. У цьому сенсі, Дона Флор та двоє її чоловіків — не просто такий собі баїянський роман, де формула сумнівного успіху повторюється, як писав не один університетський критик Сан-Паулу про цей пост-лівий твір Амаду. Бо він також — і зокрема! — пропонує нам обирати, не обираючи.

Дона Флор трактує послідовність та одночасність її двох любовей не лише як конфлікт протилежностей, а як взаємозалежність та взаємодоповнюваність. Таке, що можливе до втілення, щойно стане зрозуміло, що стародавні соціальні практики можна розглядати як духовні, а не як єдино центральні у суспільстві. Інклюзія, витіснена з сучасного дуалізму, що віддає перевагу трактуванню суспільства як низки незворотних взаємовиключних і конфліктних понять, викриває давні недоречності. Отже, те, що дона Флор постає перед вибором, не є складовою її існування. Тут ідеться про дещо набагато глибше. Своїми діями героїня примушує задуматись: а в чому ж полягає оте недоречне. Яке суспільство здатне уникнути дилеми чи суперечок між практикою й теорією; у якому суспільстві немає конфліктів між новим і давнім, між інтересами окремої особи, групи осіб, партій, класів та встановлених ними норм і правил.

Проблема полягає не в тому, щоб виявити щось «недоречне», а в способі, як оте «недоречне» подолати. Дискомфорт, зумовлений невідповідністю, не може бути виправданням того, аби просто сказати, що «оце все» — безглузді дурниці і наше життя відстале, бо навіть мінімальні спроби щось змінити геть не ефективні в Бразилії. Таке світобачення видає цілковиту соціологічну наївність, бо ж яке суспільство не переймає, не всотує й не бере за приклад інститути і цінності інших систем та культур? Проблема полягає в тому, щоб знайти місце цим протисистемним речам у конкретному суспільстві.

Один із варіантів як цього домогтися — критично обдумати, — що і зробила дона Флор, — силу конфлікту. Фабула цього методу передбачає те, що прийняття нових стилів життя дуже часто трансформує давні звички в нав’язливі спектри. Але дона Флор не припускається типової політичної помилки бразильських соціологів, які вважають, що нове автоматично витіснить старе. Навпаки: вона вчиться балансувати між старим і новим. Знаючи ціну традиціям, які були частиною єства дони Флор, вона дозволяє Гульвісі певним чином стати частиною свого життя, адже розуміє, що витіснити його зі свого світу вже нереально. Вона ретельно обдумує та визнає причини та ієрархію своїх жадань, можливість, задовольнивши їх, продовжувати гідне життя з обома чоловіками. Зауважте, один із них і не здогадується про існування іншого, а дона Флор, як розумна людина, знає про них обох і вміє втримати баланс. Вона розуміє, що важливо вийти за рамки цензури, щоб свобода, яка в тій цензурі тіснилася, змогла розквітнути.

На мою думку, це вельми захопливий роман, відверто популістський, сповнений