Зеді Сміт - Білі зуби

кілки; аби стояли на підніжках поїздів, притримуючи двері для друзів; сварилися з інфляційними відмовами чорних водіїв таксі, стрибали у воду і гралися з вогнем — і все це в тьмяному, непевному світлі вуличних ліхтарів. Цієї ночі Англія припиняла казати будь-ласка-дякую-будь-ласка-пробчате-будь-ласка-ой-це-я? І почала казати будь-ласка-трахни-мене-пішов-нахрін-трахнутий-вихрінок (цього просто так не скажеш; акцент не той; ми прозвучимо по-дурному). Цієї ночі Англія спускається до своїх основ. Це новорічна ніч. Але Джошуа в це ніяк не міг повірити. Куди подівся час? Він втік у щілину між ніг Джолі, втік у таємні кишені її вух, сховався в теплому, сплутаному волоссі під її пахвами. І наслідки того, що він мав зараз зробити, цього найважливішого дня в його житті, цієї критичної ситуації (ще три місяці тому він би все проаналізував, розділив, зважив і розставив по поличках із чалфеністською силою), ці наслідки тепер теж зникали у її тьмяних щілинах. Він не приймав жодних рішень цього новорічного вечора, жодних обмізкованих рішень. Він чувся бездумним, як молодик, що набрався в пабі і тепер шукає собі пригод на голову; він чувся, як малюк, що сидить на татових плечах і думає, що очолює сімейну вечірку. І він був не між гуляк на вулиці — він був тут, усередині, тримаючи курс на центр міста, зрізаючи шлях до інституту Перре, як націлена ракета. Він був тут, у напханому нервовими членами БЖПТ мікроавтобусі, що торохтів із Віллесдена на Трафальгарську площу, і впіввуха слухав Кенні, що саме викрикував ім’я його батька для Кріспіна, який сидів за кермом.

— «Коли доктор Маркус Чалфен цього вечора виставить свою Мишу Майбутнього на публічні оглядини, він започаткує новий розділ у нашому генетичному майбутньому».

Кріспін закинув голову і голосно вигукнув:

— Ага!

— Ага, точно, як не так, — продовжив Кенні, намагаючись одночасно читати і висміювати те, що читає. — Гм, дякую за об’єктивний репортаж. Гмм.. де я читав? Ага: «Але навіть важливіше, що він відкриває традиційно засекречену, рідкісну і складну галузь науки невтаємниченому глядачеві. Позаяк інститут Перре відчиняє свої двері для відвідувачів на сім років, доктор Чалфен обіцяє загальнонаціональну подію, що буде «абсолютно не схожою на Британський Фестиваль» 1951 року на Виставку Британської імперії 1924 року, бо ця виставка в жоден спосіб не заангажована політично…»

— Ага! — чмихнув Кріспін знову, цього разу обертаючись через плече до членів БЖПТ, так що мікроавтобус БЖПТ (власне, це не був мікроавтобус БЖПТ, бо машина була позичена в одного соцробітника, який просто дико любив тварин, і на обох боках красувалися жовті десятидюймові написи: «Служба з питань сім’ї Кензал Райз») мало не збив зграйку дівах на підборах, що тюпали тротуаром. — Не заангажована політично? Він шо — нахрін звиздить?

— Дивись на дорогу, любий, — сказала Джолі, посилаючи йому повітряний поцілунок. — Нам треба принаймні намагатися доїхати туди цілими. Ммм… тут ліворуч… по Еджвар-роуд.

— Вихрінок, — сказав Кріспін, — який же він вихрінок.

— На 1999 рік, — читав далі Кенні, — коли, за прогнозами експертів, процес рекомбінації ДНК буде завершений, близько 15 мільйонів людей відвідають виставку з Мишею Майбутнього, і набагато більше людей по всьому світі стежитимуть за процесом з преси. Тоді доктор Чалфен пожинатиме плоди успіху своєї освітньої місії і закине етичний м’яч у людську сітку.

— Дай мені нахрін відро, — попросив Кріспін так, наче збирався блювати. — Що в інших газетах?

Падді взяв «Біблію середньої Англії» і показав Кріспіну в дзеркало бокового бачення. Заголовок: «Мишоманія».

— О, вони додають наліпку «Миша Майбутнього», — сказав Падді, знизуючи плечима і причіпляючи наліпку собі на берет. — Незле придумали, скажу вам.

— Таблоїди грають на здивуванні, — зауважила Мінні.

Мінні була новонаверненою: сімнадцятирічна грубіянка із тьмяно-білявими дредами і проколотими сосками, у яку Джошуа був вирішив закохатися. Він навіть якийсь час намагався втілити свій задум у життя, але так і не зміг; він не спромігся полишити свій маленький, жалюгідний, психотичний світ Джолі й перебратися на іншу планету. Мінні, до її честі, зауважила такі зміни й одразу накинула оком на Кріспіна. На ній було немислимо мало одягу, як тільки можна було, зважаючи на зимову погоду, і вона користала із кожної нагоди втрутитися своїми задерикуватими, прикрашеними пірсингом сосками у приватний простір Кріспіна, що робила і зараз, перегнувшись через сидіння і показуючи йому газетку. Кріспін одночасно здійснив невдалу спробу обігнути кільце на Марбл Арч, примудритися не тикнути ліктем Мінні у груди і зиркнути в газетку.

— Не роздивився. Що це?

— Це Чалфенова голова із мишачими вухами, козячим тулубом і свинячою сракою. І він жере з корита, де на одному кінці написано «Генна інженерія», а на другому — «Громадські гроші». Підпис: «Чалфен жує».

— Гарно. Кожна крапля додає до загальної справи.

Кріспін виїхав на кільце ще раз і тепер втрапив у потрібний поворот. Мінні перегнулася через нього і поклала газетку на панель приладів.

— Бог ти мій, та він нахрін ще більше чалфеністський, ніж завжди!

Джошуа гірко пошкодував, що розповів Кріспіну про цю маленьку особливість своєї сім’ї — звичку називати себе дієсловами, іменниками і прикметниками. Тоді це було до місця — всі розсміялися і повірили, що він на їхньому боці. Але Джошуа ніколи не мав відчуття, що зрадив свого батька, — вага його вчинку не пригнічувала його, аж доки він не почув, як Кріспін глумиться з чалфенізму.

— Ти ж глянь, як він чалфенює в кориті. Використовуй все і всіх, це по-чалфенівськи, нє, Джоше?

Джошуа застогнав і повернувся до Кріспіна спиною, обличчям до вікна, за яким простягався морозний Гайд Парк.

— Це класичне фото, тут, бачиш? Те, що вони використали для голови. Я його знаю; воно було зроблене, коли він свідчив у суді в Каліфорнії. Погляд повної зверхності. Дуже чальфеністський!

Джошуа прикусив язика. НЕ ВСТРЯГАЙ. НЕ