Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

мук я пережила, поки помирилась з бать-ком! Подумайте: босяк, разночинець — і дочка полковника!.. Нарешті батько поміг... Я виучила Альошу грамоти, одягла, вивела на дорогу. Тепер він артист і кидає мене. (Ридає.)

На дверях К а кт у с.

Кактус. Тихо! Бога ради, тихо! Там трагедія, а ви тут кумедію ламаєте. (Знака.)

Крамарюк. Тихо, тихо, Павліна Павловна! Там трагедія — Отелло убива Дездемону. Заспокойтесь.

Райська (хлипаючи). Я вже спокійна, я вже спокійна. (Витара очі.) Попросіть Івана Макаровича, щоб він сказав пару слів Альоші: Альоша його шанує, він його послуха! Подла твар, жирна матрьошка, не могла собі знайти пожарного—давай їй актьора!

Крамарюк. А, принадно! Що не кажіть, а принадно! Альоша, знаєте, грає то королів, то вельмож, а пожарний... Що таке пожарний? Все життя таскається з кишкою. Порів-нання не може буть... Ну, заспокойтесь! Я скажу Івану Макаровичу. Тільки треба, знаєте, вибрать підходящий настрій.

Райська (встає, бере за руку Крамарюка). Ви артист, ви благородний чоловік, у вас чула душа і серце, ви розумієте чужі страждання, як свої!.. *

Крамарюк. О, розумію, розумію.

Райська. Надіюся на ваше добре, благородне серце! (Виходе.)

ЯВА XII

Крамарюк, а потім Кругляков.

Крамарюк. Ах, шельма Альошка! Виудив такого карася: до смерті забезпечений чоловік!.. Трапляється людям щастя.

В дверях голова Кругликова.

А вам чого? Сюда заборонено ходить.

Кругляков. Кому?

Крамарюк. Всім^незнакомим, а вас я перший раз бачу.

Кругляков. Так познакомимся: залізнодорожний, чиновник Кругляков.

Крамарюк. Дуже рад! Тілько я сьогодні вечерять з вами не піду,— мене вже закликано,— а завтра з великою охотою.

Кругляко в. Вечерять? Я сам голодний лягаю спать — подла жінка все промотує на театр!.. Скажіть мені, будьте ласкаві: тут не буває щовечора з квітками женщина — маленька, чорненька, кругленька, гарненька?

Крамарюк. Тут, милий, всякі бувають: і маленькі, і великі, і чорненькі, і біленькі, і гарненькі, і поганенькі, і кругленькі, і плесковаті. Кого ж ви шукаєте?

Кругляков. Жінку! Розумієте, збожеволіла!

Крамарюк. Так шукайте в домі божевільних.

Кругляков. Я ж і шукаю її тут! Подумайте. Я мучусь на ночних занятіях, заробляю горбом, щоб сім’ю прогодувать, а вона, подла, кида дітей і щовечора в театрі!.. Я сам люблю театр до смерті: ми з жінкою були перші артисти в залізнодорожнім театрі. Там познакомились, полюбились і женились... Але грать — одно, а платить гроші за театр — зовсім друге! Ну, нехай би пішла раз в тиждень, а то — щодня. Приходжу додому змучений працею, голодний, діти теж голодні пищать, як перепелята, а її нема! Де мама? В театрі! Браслет заклала, літню кофту і чорну спідницю однесла в ломбард і все квітки купує Барильченкові. Сьогодні не видержав, прийшов сюди, хочу гнать додому в потилицю--і не знаю, як знайти; думав, в уборній у Ба-рильчепка — нема. Порайте, де її шукать.

Крамарюк. Евріка! Одна пані часто сюди носить квітки, страшенно кричить на визовах і кидає на сцену свою шляпку.

Кругляков. Вона! Вже дві шляпи побила і уранці хрипить, як з перепою.

Крамарюк. Біжіть зараз до музикантського бар’єра, там маса учнів і пань, там, певно, і ваша жінка буде кричать.

Кругляков. Спасибі! За раду колись вечерею почастую! Я її за уха виводу з театра. (Побіг.)

Ледве чуті» ии.'нжм і аплодисменти.

ЯВА XIII

Крамарюк, Іван, потім Усай і актьор.

Голос Івана: «Доволі вже! Я більше не піду! Це подла інтрига!»

Крамарю к. Певно, завісу невчас спустили.

Входе І в а н, кида парик.

Іван. Ох! (Сіда.)

Усай (вбігає). Ради бога! Прийом — велика річ!

Іван. Не піду!

Входе п о р т н и й.

Усай. Іван Макарович, голубчик, вийдіть! Гам, крик, визови роблять ефект — і завтра збор.

Іван. Мучишся, витягаєш нерви, а тут тобі навмисне портять сцену, убивають всю працю.

Усай. Я її оштрафую.

Іван. Ні, ви побоїтесь п’яного її чоловіка і не оштрафуєте.

Усай. На цей раз, побий мене бог, оштрафую! І Дениса оштрафую за п’янство.

Кактус (на дверях). Іван Макарович, кличуть! (Знака.)

Усай. Чим же публіка винна! Слухайте, як кричать!.. Пожалійте дамські голоса! Може, яка з них співає в концертах або в театрі трезвості — зовсім порве голос.

Іван нервно встає і виходе.

Усай. Ху, слава богу!

Крамарюк. Що там сталось?

Усай. Ет, відчепись! Газети не пропустять скандала — послі й прочитаєш. (Виходе.)

Крамарюк (до портного). Завісу дали пізно, чи рано, чи хто зірвав сцену?

Портний. В публіці був сміх; Іван Макарович лаяв Софію Івановну, Денис Павлович п’яний заступався за жінку; а в чім діло — не розібрав.

Крамарюк. Тепер кому скрутиться, а Стьопі змелеться.

Входе Іван.

Іван. Діяволи! Жінка сцену портить, а п’яний чоловік лізе на бійку! Бездари прокляті! (Сіда.)

Кактус (у дверях). Ще кличуть!

Іван. Іди к чорту! Хіба не бачиш: там почався домашній спектакль: якийсь чоловік тягне від бар’єра за ухо ту даму, що квітки носить щодня. Женщина кричить не своїм голосом, одбивається; всі тепер зайнялись цим фарсом і аплодірують вже не мені, а домашнім актьорам, які розважають ііубліічпість після трагедії... Не піду! Чого стоїш?

Кактус. Я дам залізну завісу! (Зникає.)

Іван (скида верхню одежу, сіда і розгриміровуєтьєя). Ну спектакль!

Крамар ю к. Великий артист напружує мозок, нерви, а бездари...

Іван (схоплюється). Ні, ти тільки уяви собі: після удушення Дездемони трагичний настрій опанував душами слухачів, в театрі тихо, мов нема нікого... Постукала в двері Емілія... Отелло читає монолог... Далі, далі... нарешті... «О тяжкая страшная годино! Тепер, здається, мусило б настати затміння сонця- і місяця і з страху розпастися вселєнній...» — і в цей мент раптом Дездемона захарчала, як недорізане порося!

Крамарюк (хапа себе за волосся). Ах, ах, мороз по кожі!

Іван. Ілюзія щезла, сміх — і все пропало! (Сіда, роз-гриміровується.) Не ждав, щоб Софія Івановна, доволі порядочна актриса, викинула таке коліно; інтрига бездари, її чоловіка, який готов би мене в ложці води утопить!

За сценою: «Я не дозволю ображать мою жінку, вона першорядна актриса!»

Входе актьор, його держить Усай і тягне назад.

Усай. Іди, голубчику, додому.

Крамарюк (підбіга). Денис, Доня, залиши!

Актьор. Підгравайте йому, роби, як він хоче, а творить — не смій!.. Він — великий артист!.. Я сам не менший артист і пораяв Соні захрипіть. Удушена женщина харчить — це натурально!

Іван (хапає стуло). Вон, п’япа морда!

Крамарюк (тягне за одну руку актьора, Усай — за другу, до дверей). Доня, Доня! Постраждаєш, будеш каятись!

Актьор. Пустіть!

Усай. Ходім, я