Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

до чого? Ах, противний, він ще й питає, неначе сам не знає!

Іван. Не знаю.

3-я дама. Ви сьогодні нелюб’язні: напруженість нервів вас утомила. (Дивиться довгенько на нього.) Страстний Отелло!.. Я вас люблю безумною страстью бальзаковськаго возраста! 10

Іван (встаючи, кланяється). Спасибі! І я вас люблю страстью прожори: такого знаменитого борщу, таких солоних огірків і маринованих баклажанів, як у вас, я нігде не їв! Очевидно, тільки бальзаковський возраст уміє так смашно готовить страву.

3-я дама. Що? Ви насміхаєтесь над святим чуттям?

Іван. Палагея Івановна, дайте спокій і ніколи не говоріть мені про вашу страсть, а то скажу Колі, щоб він вас в театр не пускав.

3-я дама. Ви — божевільний чоловік, розпаскуджений поганими женщинами, які, крім брудних почувань, до вас нічого в своїм серці не мали, а свята, ідеальна любов до вашого талану, яка виключає з себе все низьке, крім духовного єднання, для вас незрозуміла.

Іван. А при чому ж тоді страсть бальзаковського возрасту?

3-я дама (іде до дверей). Я лічила вас далеко розумнішим, а тепер бачу, що можна буть великим артистом і не менше великим дурнем. (Виходе.)

ЯВА IX

Іван, потім Над я, в білій сукні.

Іван. Ха-ха-ха! Страсть бальзаковського возрасту по-міша мені добрий борщ їсти. Пропали лукулловські обіди!..11

Заглядає Над я.

Надя! Заходь!

Н а д я. А нема нікого?

Іван. Як бачиш, нема.

.Дзвінок.

Н а д я. Другий!

Іван. Нічого, перша сцена без мене. Заходь, дитя, освіжи атмосферу своєю чистотою. (Бере її за руку і садовить.) Я тебе виглядаю в кулісах цілий вечір! Твій світлий образ ангела дає мені силу творчості!

Над я. Не могла доступитись до вас і тільки здалеку дивилась. Я боюсь підходить: Людмила Павловна обіщала облить мене сірною кислотою. А тепер вона поїхала з графом кататись, і я до &ас забігла...

Іван. Людмила? З графом? Хто тобі сказав?

Над я. За кулісами всі говорять. А я сама бачила Людмилу Павловну і графа в вестибюлі.

Іван. А-а!.. Чорт з нею! (Дивиться на Надю,) Чому я тебе раніще не зустрів... Ти — чистий ангел, ти б не зрадила.

Над я. І не зрадю! Я люблю в вас свій ідеал.

І в а н. Але ти не моя...

Над я. І не можу буть вашою ніколи,— ви жонаті...

Іван (тре лоб). Жонатий?.. Так, так, дитя моє! Слова твої, мов молотом, ударили мене по голові: я... жонатий, люблю свою Марусечку і... твар!.. Бр-р!.. Край! Завтра почну нове життя, а ти будеш моєю музою і своєю чистотою освіжиш мою попорчену душу. (Цілує її в лоб.) Іди, дитя!

II а д я виходе.

Ах, яка мука зразу насіла па душу! Говорю одно, роблю друге. Нема у мене нравствснпої дисципліни... Але я її добуду, добуду... світлий образ Наді поможе очиститься і стать кращим!

Входе Крамарюк.

Завтра порву з Людмилою!

ЯВА X

Крамарюк і Іва н. Крамарюк ковиряє в зубах і причмокує.

Іван. Випив і закусив?

Крамарюк. Ке-ке-ке!

Іван. Де Людмила Павловна?

Крамарюк (жує). Людечка? Пішла додому,— головка болить.

Іван. Брешеш!

Крамарюк. Коли Людечка неправду сказала, то й Стьопка бреше.

Іван. Лукавий прислужник!..

Крамарюк. Єй, не знаю нічого!

Іван. Я стояв на виході і бачив, як граф вернувся за куліси.

Крамарюк. Свята правда. Граф заходив.

І в а н. Ну, говори далі святу правду!

Крамарюк. Так, заходив, заходив. Постривайте. Чого ж він заходив? (Дивиться вгору, нагадує.) А, порт-табак шукав і сказав, що йде в ресторан вечерю для вас заказать.

Іван. А Людмила де була?

Крамарюк. Забув. Не пригадаю. Чи тут... чи вже вийшла... Де тут пригадать, коли у нас, як в калейдоскопі, все міняється.

Іван. Вона поїхала з графом!

Крамарюк. Не може буть?!

Іван. Скотина ти!

Крамарю к. Де моя шапка, я тікаю.

Кактус, на дверях.

Кактус. Степан Кузьмич, у вас не була Палагея Осі-повна?

Крамарюк. Яка?

Кактус. Ваша... Наша... Ставська! Вона Емілію 12 грає, а зуби пропали...

Іван. Що?

Кактус. Послідня сцена спочивальні готова, а Емілія без зубів.

Іван. Які зуби? При чому тут, зуби?

Кактус. У Палагеї Осіповни були свої, хоч і цілі, та жовті зуби, а вона всі свої повиривала і вставила свіжі, білі. В першій сцені виняла зуби — дсспу давили — і вийшла, а хтось взяв зуби.

Усай (вбігає, до Кактуса). Зуби, зуби! Де зуби?

Кактус. Не знаю.

Усай. Жалування одбираєш число в число, а не знаєш, де зуби? Шукай!

Кактус вибігає.

Стьопа, у тебе всі зуби вставні, певно, ти мав практику, п’яний, не раз губив зуби; як ти думаєш, де можуть буть зуби Палагеї Осиповни?

За сценою плаксивий голос: «Де мої зуби? Хто пожартував, верніть мені мої зуби!»

Крамарюк. Стривайте! Я якось спав на пароході, зуби випали, і собачка Палагеї Осіповни занесла під стіл.

Усай. Ідея! (Біжить і ще на дверях кричить.) Шукайте зуби у Амішки, може, собачка взяла! (Пішов.)

І в а н. Ну, милий, я з тобою ще побалакаю. Завтра перебирайся в другу уборну...

Крамарюк. Чим же я винен?

Іван. Я тебе знаю — ти сприяв.

Кактус (в дверях). Іван Макарович, починаю.

Іван. А зуби?

Кактус. Єсть, єсть — Амішка гризла.

Іван. Грай тепер трагедію! А-а-а! Весь настрій пропав! (Пішов.)

ЯВА XI

Крамар ю к, потім Райська.

Крамарюк. Пропав і у мене настрій! Хвиля пішов вечерять, а я тут жди; він повсчеря сам, а я лягай голодний спать. От де настояща трагедія.

Входе Райська.

Райська. Іван Макарович на. сцені, і я користуюсь, щоб побалакать з вами. (Починає плакать.) Я нещаснійша женщина!

Крамарюк. Що робить, я нещаснійший мужчина.

Райська. Мужчина не може буть таким нещасним, як я.

Крамарюк. Який я мужчина? Я тепер гірше женщи-ни; я (зітхає) без пола!

Райська. Не жартуйте, Степан Кузьмич, у мене серце болить... Ви близький чоловік до Івана Макаровича, розкажіть йому моє горе, бо я не смію і попросить, щоб заступився.

Крамарюк. Що ж там сталось? Ви справді стривожені.

Райська (здержано хлипає). Уявіть собі: мій Альоша завів амури з вдовою, купчихою Козодоєвою...

Крамарюк. Ах, шельма! Що ж вона — багата?

Райська. Багата, падлюка, щоб її чорт узяв з її багатством!

Крамарюк. Щасливий Альоша — вічний кусок хліба.

Райська. А я, а я? (Витира сльози. Спокійно.) Хто такий Альошка? Безграмотний босяк, а я дочка полковника, і через його подлу красоту покинула свою сім’ю... (Плаче.) Ах, скільки горя,