П'єр Паоло Пазоліні - Нафта
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
1964 року Пазоліні розпалив палкі суперечки про мову, які тривали кілька місяців й у яких брали участь письменники Моравіа, Еко, Барбато, Чітаті тощо.
У 1965-му принагідно до Кінофестивалю у Пезаро обговорюють мову кіно. У дебатах беруть участь семіологи, італійські та іноземні науковці (серед яких французький критик та есеїст Ролан Барт), а Пазоліні робить розлогу доповідь про «поетичний кінематограф». У книзі «Єретичний емпіризм», яка вийшла друком у 1972-му, зібрано чимало досліджень про мову та кіно, які були проведені також і цими роками.
Восени 1965-го видавець Джуліо Ґарцанті погоджується на пропозицію, яку зробили письменники Моравіа, Пазоліні та Альберто Кароччі щодо того, щоб друкувати журнал «Нуові аргоменті» в оновленому вигляді, отож журнал набирає висоту завдяки новим культурним започаткуванням, які запровадили нові редактори.
Того ж таки 1965 року виходить у світ збірка «Блакитноокі крила», до якої увійшли сценарії до фільмів «Мама Рома», «Акаттоне», «Овечий сир», оповідання про події, що відбуваються, та людей, що живуть у Римі, а також чернетки романів.
У березні 1966-го через виразку, яка почала кровоточити, Пазоліні був прив’язаний до ліжка; за час видужування письменник написав шість віршованих трагедій (над ними він працюватиме й згодом, змінюючи та оновлюючи; лише «Кальдерон» вийде в світ з його офіційної згоди), а також першу чернетку «Теореми».
У жовтні 1966 року в Нью-Йорку показують «Акаттоне» та «Птахів великих і малих», для Пазоліні це перша подорож в Америку. Наразі він працює над задумом фільму про святого Павла, тож нью-йоркські краєвиди та американці підказують йому думку перенести місце дії з Рима у Нью-Йорк, але не змінюючи історію. Хай там як, однак його задум не було втілено.
Після сутичок лівих студентів 1968-го на майданах Валле Джулія (біля Римського університету Сап’єнца, де студенти намагались відбити у поліції захоплений ними факультет) Пазоліні пише памфлет для журналу «Нуові аргоменті», у якому підтримує поліціянтів, котрих вважає за справжніх пролетарів. Потому в «Еспрессо» з’явилася перекручена стаття та цей вірш, повна назва якого була «Компартія — для молоді!» (Віршовані нотатки для віршів у прозі, що з’явились після «Апології») і який спричинив бурхливі суперечки, котрі, можливо, не вирішено й донині.
Відголосся цих суперечок з’явиться у колонці «Хаос», яку Пазоліні веде у тижневику «Темпо» починаючи з 6 серпня 1968 року до січня 1970-го; в ній він відповідає на листи читачів, веде щоденники, в яких описує подорожі, публікує нариси, рецензії до книг, пише листа президенту країни.
У 1967 році Пазоліні зняв «Царя Едіпа»: «[…] коли я вирішив зняти „Царя Едіпа“, я розмірковував над іншим фільмом — „Теоремою“. Тема інцесту присутня й у „Теоремі“ (там на неї лише натякають і мають на увазі). Можна сказати, що обидва сценарії були написані одночасно, але суто з технічних причин я спершу взявся за „Царя Едіпа“».
«Теорема», вийшовши на екрани, спричинила черговий скандал. У вересні 1968-го фільм було представлено на Венеціанському кінофестивалі, але його вилучили за непристойність. Утім, фільм таки отримав премію ОСІС, а Лаура Бетті отримала нагороду Кубок Вольпі, за кращу жіночу роль.
У номері за січень—березень у «Нуові аргоменті» виходить стаття під назвою «Маніфест для нового театру» (Пазоліні дає визначення новому театрові, як «театру слова»), а в листопаді у Турині письменник випробовує себе як театральний режисер, ставлячи на сцені одну з власних трагедій «Оргію», де грають Лаура Бетті, Луїджі Медзанотте та Нелід Джанмарко.
У 1969 році Пазоліні знімає «важкий» фільм під назвою «Свинарник», у якому почергово показано дві історії. Одна з них відбувається в Німеччині, це історія про хлопця, сина одного промисловця, який спроможний відчувати оргазм, лише займаючись сексом зі свинями; а друга — про канібалізм, за який карають за законом відплати. «[…] Як у першому випадку видно, що суспільство зжирає непокірного сина, так само і в другому воно зжирає як неслухняного, так слухняного сина».
Вже у 1968-му акторці Марії Каллас розповіли про проект фільму Пазоліні про Медею з міфів. Зйомки розпочались навесні 1969-го. «[…] Я відразу подумав про „Медею“, вже знаючи, що зніматися буде саме ця акторка. Часом я пишу сценарій, ще не знаючи, хто зніматиметься. Цього разу я увесь час знав, що це буде саме вона, а тому писав, маючи на думці саме Каллас. Отож вона зробила значний внесок у створення образу… Себто оця варварка, що ховається глибоко в ній, яку видно в її очах, обрисах, але яка не виявляється прямо, навпаки, ззовні вона майже відшліфована, загалом, десять років, прожитих у Коринфі, чимось скидаються на життя Каллас. Вона народилася на селі, має грецьке, хліборобське коріння, але згодом її навчили бути буржуазійкою. Отже, певним чином я намагався зосередити в її героїні те, ким є вона сама, разом з її непростим єством».
Середньовічна башта (що розташована у Вітербо), про яку він дізнався ще в часи, коли знімав «Євангеліє», — стоїть неподалік річки, що тече поміж скель, розташованих внизу, тут знімали сцену хрещення Христа, — була для Пазоліні мрією, й у листопаді 1970-го йому вдалось її придбати. Він часто там має сховок, усамітнюється, й окрім того, що пише у тому понурому й чарівному місці більшу частину свого незавершеного роману «Нафта», знову взявшись за свою «мішанину з матеріалів», зображає Марію Каллас, Андреа Дзанцотто, Нінетто Даволі.
На початку 1971 року разом з активістами крайньо лівого об’єднання «Боротьба триває» знімає документальний фільм «12 грудня» (день, коли стався теракт на П’яцца Фонтана, у Мілані, ціль — Національний сільськогосподарський банк).
«Перевершити людські можливості й організувати» — це остання поетична збірка Пазоліні (квітень 1971). Остання, яка вийшла італійською, адже у 1975-му вийшла ще одна збірка, збірка віршів фріулійською мовою, яка мала два цикли: «Найкраща молодь», що вже видавали, та невідомий до того часу цикл «Друге втілення найкращої молоді», що був написаний 1974 року.
У виданні «День» за 3 червня 1971-го Пазоліні друкує «опис» «Перевершити людські можливості й організувати», в якому пише про себе в третій особі. З-поміж іншого каже таке: «Ностальгія за стилем життя, який є частиною минулого (що часом вселяє в Пазоліні сором’язливий, майже незграбний гнів реакціонера) й який ніколи вже не повернеться через те, що зло здобуло остаточну перемогу, перетворюється на космічний жаль, який він відчуває до своїх молодих братів, котрі екзистенціально мусять жити відтепер
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нафта», після закриття браузера.