Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

тут; він сміявся й розмовляв з якоюсь молодою парою, які, судячи з їхньої поведінки, кохали один одного. Я посміхнулася йому, і він легенько вклонився у мій бік. До Стради мені було байдуже, а лікар імператора мені подобався.

— Гелоуглас? А чому ти не впав у сплячку, як і решта ведмедів? — До нас підійшов худорлявий чоловік із глибоко посадженими очима; його рот скривила посмішка. На ньому було просте й дороге вбрання, а золотий перстень на пальці свідчив про заможність.

— У таку погоду всі мали б впадати в сплячку. Приємно бачити тебе у доброму здоров’ї, Йоріше, — сказав Гелоуглас, енергійно поплескавши знайомого по спині. Йоріш мало не впав від такого вияву радості.

— Я міг би сказати те саме й про тебе, але оскільки ти завжди при доброму здоров’ї, то давай не будемо марнувати час на пустопорожні прояви чемності. — Чоловік обернувся до мене. — А це — La Diosa.

— Діана, — поправила я, привітавши його кивком голови.

— Тут вас так не звуть. Рудольф називає вас “La Diosa de la Caza”, що іспанською означає «богиня погоні». Імператор наказав бідолашному маестро Шпрангеру полишити свої останні ескізи Венери в купальні й переключитися на нову тему: «Діана, застукана зненацька під час вдягання». Ми всі з нетерпінням чекаємо, чи спроможеться Шпрангер здійснити такий гігантський поворот упродовж такого короткого часу. — Чоловік вклонився. — Мене звуть Йоріш Хофнагель.

— А, писар-каліграфіст, — сказала я, згадавши ремарку П’єра про вишуканий почерк офіційних запрошень Метью до двору Рудольфа. Але десь я це ім’я вже чула.

— Художник, — ввічливо поправив мене Йоріш.

— Здрастуйте, Ля Діосо, — сказав високий худорлявий чоловік, знімаючи капелюха руками, на яких я помітила шрами. — Мене звуть Еразм Габермель. Чи не могли б ви ласкаво відвідати мою майстерню, щойно у вас трапиться нагода? Його величність хоче, щоб ви мали астрономічний довідник, аби краще підмічати зміни на мінливому місяці, але цей довідник має бути точнісінько на ваш смак.

Десь я й прізвище Габермель чула…

— Завтра вона йде до мене. — Крізь зростаючий натовп проштовхався огрядний чоловік тридцяти з гаком років. Його акцент був виразно італійським. — Ля Діоса позуватиме мені для портрета. Його величність бажає, щоб її портрет вигравірували в камені як символ його незмінної симпатії до неї. — На його верхній губі виступили крапельки поту.

— Сеньйоре Мізероні! — озвався іще один італієць, картинно притиснувши руки до своїх захеканих грудей. — А я гадав, що ми порозумілися. Ля Діоса мусить вправлятися в танцях, якщо має взяти участь у розвагах, які імператор бажає влаштувати наступного тижня. — Він вклонився у мій бік. — Ля Діосо, мене звуть Альфонсо Пасетті. Я — танцмейстер його величності.

— Але моя дружина не любить танцювати, — почувся біля мене спокійний голос. Ззаду хтось взяв мене за руку, якою я нервово сіпала край мого корсажа. — Хіба ж ні, mon coeur? — За цим ніжним запитанням послідував поцілунок в пальці і попереджувальний легенький укус.

— Метью як завжди вчасно, — сказав Йоріш і щиро розсміявся. — Як ти ся маєш?

— Розчарований тим, що не застав Діану вдома, — відповів Метью удавано засмученим тоном. — Але навіть вірний чоловік мусить змиритися з уподобаннями своєї дружини, бо на все воля Божа.

Хофнагель пильно стежив за Метью, ловлячи кожну зміну виразу його обличчя.

Я раптом пригадала, ким був цей чоловік: він був великим художником із талантом надзвичайно прискіпливо вдивлятися в природу. Його ілюстрації флори та фауни були настільки правдоподібними, що вони, здавалося, ось-ось оживуть — як і створіння на черевиках Мері.

— Ну, сьогодні Бог уже взяв у неї належну йому частину часу. Гадаю, що тепер ви вільні забрати свою дружину додому, — тихо сказав Хофнагель. — Ваша поява, Ля Діосо, обіцяє пожвавити нинішню весну, яка без вас була б надзвичайно нудною. І за це ми всі вам дуже вдячні. Чоловіки порозходилися, отримавши від Гелоугласа запевнення в тому, що він упорядкує мої суперечливі призначення і забезпечить їх виконання. Останнім пішов Хофнагель.

— Я стоятиму на сторожі твоєї дружини, Schaduw. І тобі теж не слід розслаблятися.

— Я ніколи не зменшую уваги до своєї дружини — як і має бути. Інакше я б не дізнався, що вона тут.

— Ясна річ. Вибач, що втручаюся не в свої справи. «Ліс має вуха, а поля мають очі», як то кажуть. — Хофнагель вклонився. — Побачимося при дворі, Ля Діосо.

— Її звуть Діана, — невдоволено сказав Метью. — «Мадам де Клермон» також підійде.

— А тут мене запевнили, що вона — Ройдон. Що ж, помилився. Буває. — Хофнагель пішов, але через кілька кроків зупинився. — До побачення, Метью, — сказав він і рушив далі. Його кроки відлунили кам’яною підлогою і розтанули в тиші.

— Schaduw? — спитала я. — А що б це означало?

— Датською це означає «привид». Єлизавета — не єдина, хто називає мене цим іменем. — Метью поглянув на Гелоугласа. — А про яку це розвагу говорив сеньйор Пасетті?

— Та так, нічого незвичайного. Напевне, щось міфологічне за своєю тематикою з жахливою музикою та іще жахливішими танцями. А після завершення гулянки придворні, добряче хильнувши спиртного, переплутають свої спальні зі спальнями чужих дружин. І через дев’ять місяців матимемо виводок шляхетних немовлят із невизначеним батьківством. Як і зазвичай.

— Sic transit Gloria mundi, — пробурмотів Метью і вклонився мені. — Ну що, Ля Діосо, ходімо додому? — Це прізвисько викликало у мене дискомфорт, коли його вживали незнайомці, а у вустах Метью воно прозвучало просто нестерпно. — Ходімо. Джек запевняє, що сьогоднішнє вечірнє рагу вийшло напрочуд смачним.

Увесь вечір Метью був якийсь відлюдний. Час від часу він кидав на мене важкий погляд, коли я вислуховувала звіт про те, як Джек та Енні провели свій день, а П’єр вводив його в курс останніх празьких подій. Імена, які я чула, були мені незнайомі, а розповідь такою плутаною, що я залишила спроби простежити її нить і пішла спати.

Мене розбудили Джекові крики. Я кинулася до його спальні, але виявилося, що першим до хлопця дістався Метью. Джек несамовито пручався, сіпався й кликав на допомогу.

— Мої кістки розлітаються навсібіч! — повторював він. — Як боляче, як боляче!

Метью згріб його в оберемок і притиснув