Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

кушетці, змусивши обладнання засичати, й глянув, хто ж там із

люка. Ага, головний інженер там плаває. На рукаві його

однострою красувалася міліціонерська пов’язка.

— Привіт, шефе! — мовив той, впливаючи в кімнату. —

Подумалось, що добре було б нам побалакати. І краще б віч на

віч.

— Можете затулитися від мене щитом приватності, — сказала

Наомі. — Та я все одно все чутиму.

Гевлок відв’язався, відштовхнувся від кушетки.

— Я швидко вернусь! — кинув через плече.

— Ви завжди застанете мене вдома, — сказала Наомі.

В магазині якраз нікого не було. Головний інженер вхопив по

бульбашці кави: одну для себе, другу — для Гевлока, й вони

поплив ли до стола, прикрученого до палуби. Сила звички.

— Отож ми балакали, — почав головний інженер Кенен. — Про

ту катастрофу.

— Та й я майже весь час тільки про це й думаю.

— А наскільки можемо ми бути певні того, що вона… сказати

б… природна?

— Ну, я дав би сто відсотків певності, що була вона геть

неприродна, — сказав, похмуро сміючись, Гевлок. Але вираз

обличчя головного інженера був такий, ніби він замкнувся в

собі, то Гевлок натис, викликаючи свого візаві на відвертість.

— Але, можливо, ти вкладаєш у слово «природна» якийсь

особли вий сенс? Чи які обставини тебе непокоять?

— Не хотів би я, щоб мої слова прозвучали, як параноя. Просто

все так доладно збіглося в часі. Всі ж ми разом упіймали

оонівського посередника на гарячому. Кинули ту суку в будку. А

тоді, мов нізвідки, нам на голову цей катаклізм: раз! — і

відвернув від неї увагу.

Гевлок сьорбнув кави.

— То й яка ж твоя, головний, думка? Що це навмисно

підлаштовано?

— Ці ж скватери припхались сюди раніше нас. Невідомо нам, що вони тут знайшли, бо вони ж нам нічого й не розказали. А

Голден працював на ОПА. Працював на Фреда, довболоба того, Джонсона, чи не так? Та всі ж гудуть, що він, мов дідько в пеклі, товкся на тій поясанці, яку ми захопили. Не Землі він служить. І

то ж тільки він один був шугнув на оте інопланетянське чортзна-що, навколо якого обертається станція Медіна, й повернувся

звідти живий-здоровий. Я аналізував звіти різних незалежних

джерел. А яка доля спіткала тих марсіянських морських

піхотинців, що подалися туди слідом за ним? Відтоді на всіх них

якого тільки не сипалось моторошного лайна!

— І якого ж такого моторошного лайна?

Очі головного інженера зблиснули, він похилився наперед —

успадкована від гравітації поза близькості й утаємниченості. Й

цілих пів години присвятив переповіданню доброго десятка

дивних випадків. Одна з морських піхотинок померла від

емболії під час важко-гравітаційного перельоту, й то якраз перед

самою розмовою з кузиною, що веде популярний випуск новин.

Інша полишила військову службу й відтоді ані пари з вуст про

те, що з нею трапилось. І ходили чутки про один секретний

репортаж, що натякав, майже стверджував, ніби насправді

Джеймса Голдена вбили на тій станції, а замість нього

виставили двійника. Якщо протомолекула може робити які

завгодно зміни з людським тілом, то й відтворити цілу людину

їй, звісно, завиграшки. Ото тільки, що той репортаж так і не

дійшов до широкої публіки, а ті, хто його все-таки прочитав, стали жертвами кампаній тихої їх дискредитації.

Гевлок попивав свою каву й слухав, киваючи головою та час

від часу ставлячи запитання — переважно про джерела, з яких

головний інженер черпав свою інформацію. Наприкінці

розмови Гевлок пообіцяв узяти наведені факти до уваги й

повернувся за свій стіл. На екрані планета все так само була

вкрита ковдрою суцільного хмаровиння.

— Все гаразд? — поцікавилася Наомі.

— Все чудово, — відповів він. А за мить пояснив: — Просто

люди з переляку намагаються вибудувати свою версію подій, де

хтось один контролює все.

— Ага! — захихотіла вона. — І я тим самим займаюсь.

— Ти? Як?

— Гризу собі нігті й молюся,