Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

— Я багато не говоритиму, — сказав Мел у мікрофон, пояснивши при цьому, хто він та що він. — Сьогодні ввечері я зустрівся з делегацією, яка представляла ваші інтереси. Пояснив деякі проблеми аеропорту; а також сказав, що ми розуміємо вас та співчуваємо вам. Я очікував, що мої слова передадуть якщо не зі стовідсотковою точністю, то хоча б узагальнено. Натомість я дізнаюся, що ту розмову подали в хибному світлі й що вас обманули.

Елліот Фрімантл ревнув зі злості:

— Це брехня! — Його обличчя розчервонілося. Вперше за сьогодні бездоганно вкладене волосся зіпсувало форму.

Лейтенант Ордвей міцно схопив адвоката за руку.

— Тихіше! Ви свою нагоду мали.

Перед Мелом до мікрофона, який він тримав у руці, приєднався мікрофон телевізійників. Їхні прожектори продовжували світити, поки він говорив.

— Містер Фрімантл звинувачує мене в брехні. Він сьогодні за словом до кишені не лізе. — Мел звірився з нотатками в руці. — Я так бачу, що серед цих слів є «крадіжка», «байдуже», що я поставився до вашої делегації «жорстоко та вороже»; і більше того, що заходи зниження шуму, яких ми стараємося дотримуватись, це «обман, шахрайство та відверта брехня». Що ж, подивимося, що ви думаєте про те, хто ж тут бреше — чи спотворює факти, — а хто ні.

Раніше він уже помилився, подумав Мел, коли говорив із невеликою делегацією, а не з усією групою. Тоді він мав на меті досягти розуміння та водночас уникнути балагану в терміналі. Йому не вдалося досягти ні того, ні того.

Та зараз він націлювався принаймні на розуміння.

— Дозвольте змалювати вам політику аеропорту стосовно зниження шуму.

Вдруге за сьогодні Мел описав робочі обмеження для пілотів та їхніх роботодавців, авіакомпаній. Він додав:

— Ці обмеження застосовують у звичний час. Але у складних погодних умовах, як сьогоднішня буря, пілоти враховують знесення, і безпека літака стоїть на пер­шому місці.

Стосовно злітно-посадкових смуг:

— Де це можливо, ми уникаємо зльоту над Медоувудом зі смуги два-п’ять. — Проте, пояснив він, час від часу виникає потреба скористатися саме нею, коли смуга три-­нуль не діє, як сьогодні. — Ми робимо для вас усе можливе, — наполягав Мел, — і ми не байдужі, як тут було сказано. Але ми займаємося комерційною діяльністю як аеропорт і не можемо уникати основних обов’язків та не зважати на авіаційну безпеку.

Ворожість його аудиторії ще було видно, але також з’явилася і зацікавленість.

Елліот Фрімантл — що люто блимав очима на Мела й аж димів зі злості — також помітив цю цікавість.

— З того, що я почув, — сказав Мел, — містер Фрімантл вирішив не передавати деякої інформації, яку я надав вашій делегації загалом щодо шуму аеропорту. Я говорив, — він знову глянув у нотатки, — не з «безжальним цинізмом», як було сказано, а з повною щирістю. Цією щирістю я поділюся зараз і з вами.

Тоді, як і перед тим, Мел визнав, що вже мало що можна придумати у сфері зниження шуму; люди спохмурніли, коли він описав, що варто очікувати ще більшого гуркоту, коли в експлуатацію ввійдуть нові повітряні судна. Але він відчув, що йому вдячні за об’єктивну чесність. Окрім кількох спорадичних ремарок, ніхто не перебивав, його слова чулися понад загальним шумом у терміналі.

— Є ще два моменти, про які я не згадав перед вашою делегацією, але тепер саме це і зроблю. — Голос Мела пожорсткішав: — Сумніваюся, що вам це сподобається.

По-перше, повідомив він, справа стосується громади Медоувуда.

— Дванадцять років тому вашої громади не існувало. Там був просто шмат пустої землі — дешевої, аж поки розбудова аеропорту неподалік не підняла ціни до небес. У цьому розумінні ваш Медоувуд схожий на тисячі інших громад, які, наче гриби після дощу, повиростали навколо аеропортів по всьому світу.

Якась жінка гукнула:

— Коли ми приїхали, щоб тут жити, то й не знали про реактивний шум.

— Зате ми знали! — Мел пальцем указав на ту жінку. — Керівництво аеропорту знало, що скоро почнуть діяти реактивні літаки, і знало, яким буде рівень шуму, і ми попереджали людей та місцеву територіальну комісію, і їх просили ще у незліченних таких медоувудах не зводити будинки. Мене тоді ще не було в цьому аеропорту, але в архівах ми маємо записи та фотографії. Аеропорт розставляв знаки там, де зараз Медоувуд: ЛІТАКИ ЗЛІ­ТАТИМУТЬ І ЗАХОДИТИМУТЬ НА ПОСАДКУ НАД ЦІЄЮ ЗЕМЛЕЮ. Інші аеропорти робили так само. І всюди, де з’являлися такі знаки, забудовники й торговці їх зносили. Тоді вони продали землю та будинки людям, як ви, і ні словом не обмовилися про шум і плани розширення аеропорту — про які вони, звісно ж, знали, — і зрештою продавці нерухомості нас усіх перехитрили.

Цього разу ніхто не заперечував, з натовпу на нього дивилися уважні обличчя, і Мел збагнув, що своїми словами поцілив у яблучко. Він відчув чистий жаль. Перед ним стояли не вороги, яких йому хотілося перемогти. Це були люди з реальною та нагальною проблемою; сусіди, яким він хотів допомогти. Мел краєм ока побачив презирливий вираз обличчя Елліота Фрімантла.

— Бейкерсфелде, я так бачу, ви думаєте, що це дуже муд­ро. — Адвокат відвернувся й почав кричати над головами людей, не маючи можливості говорити гучніше. — Не вірте йому! Він вас задобрює! Якщо залишитеся зі мною, ми візьмемося за цих людей в аеропорту, і візьмемося добряче.

— Якщо раптом хтось не почув, — заговорив Мел у мікрофон, — то це містер Фрімантл радив вам триматися з ним. Щодо цього я теж маю кілька слів.

Він звернувся до натовпу, що вже уважно його слухав:

— Багатьом людям — таким, як ви — створили неприємності, коли продали