Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

землю чи будинки на територіях, які не варто було забудовувати взагалі чи забудовувати лише для промислових потреб, де шум аеропорту не значитиме нічого. Ви не зовсім програли, бо ще маєте свою землю й домівки; але високі шанси, що їхня ціна знизилася.

Якийсь чоловік похмуро буркнув:

— Та звісно, бляха-муха!

— А зараз планується інша схема, щоб ви попрощалися зі своїми грішми. Адвокати по всій Америці квапляться до спальних районів біля аеропортів, бо «тамка в тому шумі — золото».

Адвокат Фрімантл, з розчервонілим та перекошеним обличчям, верескнув:

— Ще одне слово — і я на тебе в суд подам!

— За що? — відказав Мел. — Чи ви вже здогадалися, про що я говоритиму далі? — Що ж, подумав він, можливо, Фрімантл пізніше й подасть позов за наклеп, хоча Мел у цьому сумнівався. У будь-якому разі, він відчув, як його колишня зухвалість — рішення говорити прямо та не думати про наслідки — взяла керівництво на себе. Це відчуття протягом останніх одного-двох років він переживав рідко.

— Мешканців громад, з якими я спілкувався, — заявив Мел, — запевняють, ніби аеропорт можна засудити — і виграти справу. Домовласникам біля аеропортів обіцяють, що на кожному кінці злітно-посадкової смуги стоїть по горщику із золотом. Що ж, я не кажу, що аеропорт засудити не можна, і не кажу, ніби немає хороших розважливих адвокатів, які зайняті в судових процесах проти аеропортів. Я тільки попереджаю, що є багато людей і іншого штибу.

Та сама жінка, що перед тим вигукувала, запитала — цього разу м’якше:

— Як же нам відрізнити одних від інших?

— Без якоїсь програми зробити це важко; іншими словами, складно, якщо ви не знаєте хоча б трішки законодавство, яке стосується аеропортів. Якщо так, то вас можуть затуркати однобічним списком правових прецедентів. — Мел завагався всього на мить, а тоді додав: — Сьогодні я почув, як згадували кілька конкретних рішень суду. Якщо бажаєте, я розповім про інший бік.

Чоловік спереду сказав:

— Ну, ми послухаємо вашу версію, містере.

Кілька людей з цікавістю дивилися на Елліота Фрімантла. Мел вагався, усвідомлюючи, що це вже триває трохи довше, ніж він хотів. Припускав, проте, що кілька зайвих хвилин не зашкодять.

Скраю натовпу він помітив Таню Лівінґстон.

— Судові справи, про які ви та я почули, про які так жваво розводився містер Фрімантл, — сказав Мел, — уже давно відомі людям, які керують аеропортами. Першою, здається, була «США проти Косбі».

Рішення в цій конкретній справі — одному зі стовпів презентації адвоката Фрімантла перед мешканцями Медо­увуда — винесли вже більше двадцяти років тому, по­яснив Мел.

— Вона стосувалася власника курячої ферми та військових літаків, які постійно літали над його будинком на висоті всього шістдесяти семи футів224 — набагато нижче, ніж будь-який літак над Медоувудом. Кури були налякані; деякі загинули.

Після років судового процесу справа дійшла до Верховного суду США. Мел зазначив:

— Загальні збитки, за якими винесли рішення, склали менше чотирьохсот доларів — вартість мертвих курей.

Він додав:

— Не знайшов той фермер ніякого горщика із золотом, і ви також — у цьому правовому прецеденті — не знайдете.

Мел бачив, як обличчя Елліота Фрімантла поперемінно то буряковіє, то блідне від люті. Нед Ордвей знову тримав його за руку.

— Є одна судова справа, — відзначив Мел, — яку містер Фрімантл вирішив не згадувати. Вона досить важлива — також включає рішення Верховного суду — і добре відома. На жаль для містера Фрімантла, вона грає не на користь його аргументів, а заперечує їх.

Справа, пояснив він, має назву «Баттен проти Баттена», в ній 1963 року Верховний суд постановив, що тільки «фізичне вторгнення» тягне за собою відповідальність. Самого шуму недостатньо.

Мел продовжив:

— Ще одна постанова в такому ж питанні це «Лома Портал Сівік Клаб проти Американ Ейрлайнз» — рішення 1964 року Каліфорнійського верховного суду. — У ній, повідомив він, суд постановив, що власники територій не мають права обмежувати польоти літаків над будинками біля аеропорту. Зацікавленість громадськості у продовженні повітряних подорожей, постановив суд Каліфорнії, стоїть на першому та найважливішому місці…

Мел рішуче цитував судові справи, не звіряючись із жодними нотатками. Очевидно, що його аудиторія була вражена. Тоді він усміхнувся.

— Правові прецеденти — вони як статистика. Якщо ними маніпулювати, можна довести будь-що. — Він додав: — Ви не мусите вірити мені на слово. Але самі перевірте. Усе є у вільному доступі.

Якась жінка біля Елліота Фрімантла буркнула до нього:

— Ви нам цього не казали.

Частина ворожості, яка перед тим була спрямована на Мела, тепер перенеслася на адвоката.

Фрімантл стенув плечима. Зрештою, вирішив він, є ще більше ста шістдесяти підписаних бланків про надання адвокатських послуг, які він обачно заховав у застебнутому портфелі в багажнику автомобіля. Нічого зі щойно сказаного не зможе змінити цю ситуацію.

Через мить він уже не був такий у цьому впевнений.

Кілька людей почали розпитувати Мела Бейкерсфелда про бланки юридичних договорів, які вони підписали сього­дні ввечері. У голосах вчувалися сумніви. Очевидно, що Мелова манера і зміст його слів справили неабияке враження. Натовп розділився на невеликі групи, більшість з яких гаряче про щось дискутували.

— Мене тут запитали про деякі угоди, — сказав Мел. Інші голоси