Лю Цисінь - Темний ліс

Чжан Бейхай не відповів, і далі хутко виконуючи необхідні операції. Він активував функцію самоліквідації ракет під час польоту за командою з корабля-носія.

— Дунфано, подумайте, чи могли б ми раніше постати перед таким вибором? У жодному разі. А тепер мусимо вирішувати. Це космос перекував нас.

Він встановив позначку детонації бомб за 50 кілометрів від кораблів, щоб уникнути можливого пошкодження структурних частин. Але вибух і на більшій дистанції не залишає шансів на порятунок нічому живому на борту.

— Народження нової цивілізації завжди крокує в ногу з народженням нової моралі, — Чжан Бейхай, зняв з бомб запобіжник першого рівня. — Коли ми з майбутнього поглянемо на сьогоднішні діяння, то зрозуміємо, що все зробили правильно.

Він деактивував запобіжники другого рівня.

Раптом гучний лемент сирени прорізав «Природний добір», неначе з розчахнутої пекельної брами з голосінням вирвалися десятки тисяч душ померлих.

Немов потужний сніговий заряд, на інтерфейсі системи управління кораблем посипалася розгорнута інформація про ракети, що оминули систему захисту «Природного добору». Але ніхто не встиг її прочитати.

Від сигналу про небезпеку до вибуху інфразвукової водневої бомби минуло всього 4 секунди.

Зображення, яке транслювалося з «Природного добору» на Землю, засвідчило, що Чжан Бейхай усе зрозумів менш ніж за секунду. Понад два століття він гартував волю, щоб вирішальної миті не дозволити собі засумніватися. Але паростки докорів сумління глибоко закоріни-лися в його душі: надто довго вагався, перш ніж зважився на радикальне вирішення проблеми. Довго боровся з сумнівами в серці, й ця людяність коштувала життя йому й усьому екіпажеві «Природного добору». У боротьбі з темрявою в душі він виявився повільнішим за іншого лише на кілька секунд.

Три маленькі сонця вибухнули в темному просторі, прорізали його своїм світінням. На відстані сорока кілометрів від корабля вони утворили рівносторонній трикутник із «Природним добором» у центрі. Вогняні кулі жили 20 секунд, блимаючи на частоті інфразвуку, невидимій для неозброєного ока.

Як засвідчили кадри трансляції, за три секунди, що залишалися, Чжан Бейхай устиг повернутися до Дунфан Яньсюй і сказати:

— Не страшно, буде все те саме.

Існують різні інтерпретації його останніх слів, бо цієї миті потужні електромагнітні збурення досягли «Природного добору» з трьох напрямків. Гігантський корпус корабля завібрував, мов мембрана цикади, перетворюючи отримані сигнали на хвилі інфразвуку. Наступні кадри трансляції злилися в суцільну пелену кривавого туману.

Нападником виявився «Вищий закон», який розстріляв 12 ракет з інфразвуковими водневими боєголовками по інших кораблях Зорельотів Землі. Три ракети по «Природному добору», який так само був на відстані 200 тисяч кілометрів, були випущені раніше за решту: за задумом, вони мали здетонувати одночасно з дев'ятьма зарядами, випущеними по кораблях, які йшли поряд. Після самогубства капітана смертоносний наказ віддав один із віце-капітанів, проте ніхто ніколи так і не дізнався його імені.

Однак «Вищий закон» не вийшов переможцем із битви за Едемський сад.

Серед трьох інших кораблів переслідування найліпше підготовленим до несподіванок виявився «Синій простір»: щойно тінь упала на Зорельоти Землі, капітан наказав викачати повітря з корабля в космічний простір, а екіпажеві надягнути скафандри й далі подорожувати у вакуумі. Позаяк звукові хвилі у вакуумі не поширюються, всі збитки від атаки «Вищого закону» обмежилися незначним пошкодженням обшивки.

Щойно вогняні кулі запалали навколо «Синього простору», він контратакував. Не розмінюючись на дрібниці, «Синій простір» вгатив по «Вищому закону» з усіх п'яти своїх високоенергетичних гамма-лазерних установок — зброї, що вражає зі швидкістю світла. Корпус останнього засяяв п'ятьма великим пробоїнами, а відсіки охопила пожежа. Пролунало кілька потужних вибухів, і корабель повністю втратив можливість спротиву. Але «Синій простір» на цьому не зупинився, а розстріляв супротивника за допомогою рейкових гармат і ракет із термоядерними голівками. «Вищий закон» вибухнув по-справжньому, як кораблі флоту під час зустрічі з Краплиною. Живих годі було й шукати.

Майже одночасно з Темною битвою на Зорельотах Землі така сама трагедія розігралася у віддаленій точці на протилежному боці Сонячної системи: «Бронзова доба» раптово атакувала «Квант». Так само за допомогою інфразвукових водневих бомб нападник знищив усе живе на борту іншого корабля, але зберіг неушкоджене начиння.

Ці двоє втікачів передавали на Землю значно менше інформації, тож що сталося між ними — ніхто достеменно не знав. Вони на максимальному прискоренні втікали від Краплини й не сповільнювалися, на відміну від Зорельо-тів Землі. Тож палива на борту цих кораблів мало залишитися більше.

Темрява безмежного космічного простору викохала у своїх обіймах нове темне людство.

У хмарі металевих уламків, яка постійно розширювалася, «Синій простір» підкрався до «Ентерпрайз» та «Глибокого космосу», що не виказували ознак життя. «Синій простір» злив запаси термоядерного палива, розібрав на запчастини майже всі компоненти двох кораблів і попрямував до «Природного добору» з тією самою метою. Зорельоти Землі нагадували в ці хвилини масштабний будівельний майданчик: на корпусах трьох неживих кораблів квітли спалахи лазерів, за допомогою яких з кораблів діставали нутрощі. Якби Чжан Бейхай залишився живий, міг би пригадати авіаносець «Тан», заквітчаний схожими спалахами, на стапелях у доку два століття тому.

«Синій простір» вишикував порізані шматки корпусів трьох полеглих кораблів у коло на кшталт Стоунгенджу, перетворив цю ділянку космосу на масове поховання безневинних жертв Темної Битви.

У центральній точці споруди вишикувалися в скафандрах 1273 живих — екіпаж «Синього простору» в повному складі, все населення цивілізації Зорельотів Землі. Довкола них гірською грядою громадилися велетенські частини корпусів кораблів, поцятковані темними провалами вирізаних бронеплит, ніби системами глибоких печер. Рештки 4247 загиблих знайдуть вічний спокій у цих понівечених уламках, що поховали у своїй тіні й усіх живих, ніби ті опівночі вийшли на прогулянку долиною між гір. Тільки Чумацький Шлях холодно зорів, крізь щілини в корпусах понищених кораблів.

Церемонія прощання пройшла спокійно — нове людство в космосі оминуло власне дитинство.

Невеличкий вогник лампадки яскраво засвітився у відкритому космосі: 50-ваттну лампочку під'єднали до невеличкого радіоізотопного термоелектричного генера-тора, заряду якого мало вистачити на десятки тисяч років. Поряд залишили автоматичний пристрій із запасною сотнею лампочок, щоб замінювати перегорілу. Її слабке світло нагадувало мерехтливу свічку в гірській долині, що не в змозі осяяти ніч, але здатна вирізнити з темряви крихітну частку уламків. У освітленому місці залишили перегородку з титанового сплаву, на якій без епітафії вигравіювали імена всіх полеглих у Темній Битві.

За годину мавзолей востаннє освітив «Синій простір» — корабель розпочав прискорення й рушив далі. Поховання рухатиметься в космічній порожнечі зі швидкістю, що дорівнює одному відсотку швидкості світла; через кілька сотень років, потрапивши до хмари міжзоряного пилу,