Данило Туптало - Житія Святих - Червень, Данило Туптало

У дні держави благочестивого царя і великого князя Василія Івановича, на прізвисько Шуйський, допустом Божим, за гріхи людські, було збентеження велике в землі Московській і через внутрішні міжусобиці, і через зовнішні війни. І проливалася кров християн правовірних всюди. І взяли царюючий град Москву люди іновірці порубіжні, а великий Новгород з навколишніми його межами взяли варяги у своє володіння. У той час і обителлю Тихфінською варяги володіли, і великі утиски терпіли від них ченці. Коли ж милосердям Божим і всесильною Його допомогою зібралися військові полки російські, царюючий град Москву знову відібрали і воцарився благовірний цар і великий князь Михаїл Теодорович, послав він полки свої в межі великого Новгорода на варягів. І коли була між ними битва при ріці, що Уст називалася, зазнали поразки супротивні. Тоді й тих варягів, що були на Тихфіні, царське військо одних побило, инших же живими взяло. Те чувши, воєвода варязький, що Великим Новгородом володів і в ньому зі своїми полками був, сповнився великого гніву і люті на святу Тихфінську обитель і, хотівши помститися, послав воїнів своїх з мечем і вогнем спустошити і зруйнувати її дощенту, також і навколишні поселення людей. Про те довідавшись, навколишні мешканці збіглися, з жінками й дітьми, в обитель, яка міцна була кам'яними стінами, і в ній разом з ченцями і з небагатьма людьми царськими замкнулися — не стільки на міцність стін, як же на Пречисту Діву Богородицю, стіну непоборну, покладалися. Варяги ж, прийшовши, оточили обитель і добивалися її сильно. Ті, що замкнулися в обителі, були у страху великому: одні на стінах стояли, билися із супостатами, инші з ченцями в церкві зібралися, молилися зі сльозами до Бога і Пречистої Його Матері перед чудотворною її іконою і всенічне моління служили. У ту ніч жінка одна, на ім'я Марія, задрімала, і сльози були на щоках її, явилася їй Пречиста Діва Богородиця, кажучи: «Скажи всім, хто є в обителі, аби взяли ікону мою й обійшли по мурах навколо, — і побачать милість Божу». І зразу жінка почала розповідати те всім. Вони ж, чувши, сповнилися радости й уповання і, взявши чудотворний Богородичний образ, з молитовним співом вознесли на мур монастирський. І творили литію навколо, плачучи й голосячи: «Поглянь, царице, на біди рабів твоїх, і визволь нас від супостатів, що нас обложили, яви силу свою, аби зрозуміли всі вороги, що ти з нами, ти — Заступниця наша». І в ту ж годину напав страх великий на варягів, і збентежилися, і втікали з обителі, ніким не гнані. Після цього минув якийсь час, і знову прийшли варяги з більшою силою, й обсіли обитель, добивалися її багато днів невідступно. І тому що в облозі немало було людей, жінок і чоловіків різного віку, не без гріха було в такій людській тисняві, де вогонь із сіном в одному місці опинився. Через те й гнів Божий найшов, і сильні були вороги, Божим допустом за гріхи, і жорстоко допікали своїми різними хитрощами, і вже близько, здавалося, була загибель тих, що в облозі. Великий же страх і розгублення мали вони, знемагали від безперестанної війни. Почали з гірким риданням приходити до чудотворного образу Пречистої Діви й розчулено взивати: «Зглянься, Діво Богородице, на смирення наше, і не покидай обителі своєї, яку ти сама, царице, приходом святого твого образу зволила збудувати, але змилосердися над стадом своїм, Пречистая. Бачиш-бо, о Владичице, люте стремління на нас супостатів наших, не покидай тому нас, рабів своїх, що не маємо допомоги нізвідки, окрім тебе, Владичице». Трапилося, що був в облозі тій слуга монастиря Соловецького на ім'я Партеніян, муж богобоязливий. Йому у видінні явилася Пречиста Богородиця зі святителем Миколаєм, і з преподобним Варлаамом Хутинським, й із Зосимом Соловецьким, кажучи: «При загибелі місце це — через багато нечистот гріховних, якими осквернилося святе це місце». Муж той, збудившись від видіння, вельми злякався і з великими сльозами розповідав те старшим обителі. Ті ж, почувши, зразу пошукали всіх сквернодіяльних осіб і з обителі вигнали, а притвор церковний очистили. Багатьма ж плачевними моліннями умилостивлювали Бога і Богородицю, щоби не передали їх у руки ворогів їхніх. Чоловіколюбний же Господь заступництвом Пречистої своєї Матері праведний свій гнів перетворив на милосердя — і з того дня почали набиратися сили ті, що були в облозі, а супостати знемагали. Тоді оточені, порадившись і милістю Пречистої Діви загородившись, вийшли й кинулися несподівано на супостатів, і боролися з ними сильно. Божа ж милість, молитвами Богоматері, допомагала їм і дала славне здолання ворогів і перемогу: небагато їх було, а багато тисяч супостатів перемогли й прогнали, а инших живими взяли і в обитель привели. Після того варяги знову мстилися за сором свій — з більшою силою до обителі прийшли і з лютим стремлінням добивалися її звідусіль, почали робити підкопи під ворота і мури. І явилася знову Пречиста Діва Богородиця у видінні нічному вищезгаданому Мартиніянові, кажучи: «Скажи начальникам, аби пішли вигнали свиней з дому мого, всюди-бо навколо порили, вже й поріг дверей підкопали». Те ж явлення і веління Пречистої в той самий час було й иншому чоловікові, на ім'я Григорій, й обидва сповістили всім в обителі. У ту ж ніч показав Господь варягам чудо страшне: бачили, що з боку Москви йшло на обитель багато полків озброєних воїнів з багатьма пресвітлими хрестоносними знаменнями. Бачивши те, налякалися, думали-бо, що то військо царське на допомогу тим, що в облозі, прийшло. І хотіли втікати, але ще на підкопи свої мали надію, якими ж намагалися ворота й стіни зруйнувати. Оточені ж, чуючи, від двох чоловіків, Мартиніяна і Григорія, наказ Пречистої Богоматері, укріпилися доброю надією і вчинили молебні співи зі сльозами перед чудотворною іконою. Вийшли, як же й раніше, озброєні, і кинулися на супостатів. Бог же, помагаючи правовірним, збаламутив полки варязькі: найшли-бо на них страх і тривога, і збентежилися, і завагалися, і кинулися втікати із соромом, один одного ззаду б'ючи, гнані не так небагатьма видимими, скільки ж незліченними невидимими ратниками. Правовірні ж, бачачи, що супостати втікають, набралися більшої сміливости і гнали за ними, тнучи їх, як стебло, инших живими беручи. А тих варягів, що були в ровах, воїнство, яке вийшло з обите лі, одних повбивало, инших живих землею засипало. Ті супостати, яких взяли живцем і в обитель привели, розповідали, що бачили минулої ночі, як велика