Болеслав Прус - Фараон

опустив смолоскип, і фараон побачив на підлозі висохлий чорний труп, обгорнутий зітлілим одягом.

— Це, — сказав доглядач Лабіринту, — останки одного фінікійця, який за шістнадцятої династії пробував пробратися сюди і дійшов аж до цього місця.

— Його вбили? — спитав фараон.

— Він помер з голоду.

Вони йшли вже з півгодини, коли жрець, що ніс смолоскип, освітив нішу коридора, де теж лежали висохлі останки.

— Це, — мовив доглядач, — труп нубійського жерця, який за царювання твого діда, володарю, намагався пройти сюди.

Фараон не питав, що з ним сталось, йому здавалося, що він перебуває десь глибоко внизу і Лабіринт давить його своєю вагою. Про те, щоб зорієнтуватись серед сотень коридорів, зал і кімнат, він уже не думав. І навіть не пробував з’ясувати собі, яким чудом розступалися перед ними кам’яні стіни чи провалювались підлоги.

«Саменту нічого не зробить!.. — подумав він. — Або загине, як ті двоє, про яких я мушу йому навіть розповісти».

Такого пригнічення, такого почуття власного безсилля і нікчемності він ніколи ще не зазнавав. Хвилинами йому здавалось, що жерці покинуть його в одній з тісних кімнат, в якій немає дверей. Тоді його охоплював розпач; він тягнувся до меча і ладен був порубати їх. Та враз спохоплювався, що без їхньої допомоги він не вийде звідси, і опускав голову.

«О, коли б хоч на хвилину побачити денне світло!.. Яка ж страшна має бути смерть серед трьох тисяч цих кімнат, сповнених мороком чи темрявою!..»

Душі богатирів часом знають хвилини глибокого занепаду, яких звичайні люди навіть не можуть собі уявити.

Похід цей тривав близько години, коли нарешті вони ввійшли до низької зали, підпертої восьмигранними колонами. Троє жерців, що оточували Рамзеса, розбіглись по кутках, причому

Рамзес помітив, що один із них притулився до колони й ніби увійшов у неї.

За хвилину в одній із стін відкрився вузький отвір, жерці повернулися на свої місця, а їхній провідник звелів запалити чотири смолоскипи. Потім усі підійшли до цього отвору і обережно протиснулися в нього.

— Оце сховище, — сказав доглядач Лабіринту.

Жерці хутко запалили смолоскипи, пригвинчені до колон і стін, і Рамзес побачив ряд величезних кімнат, переповнених найрізноманітнішими речами безцінної вартості. Сюди кожна династія, якщо не кожен фараон, складали все, що в них було найдорожчого.

Тут були колісниці, човни, ложа, столи, скрині й трони, золоті або оббиті золотом та інкрустовані слоновою кісткою, перламутром і кольоровим деревом так майстерно, що на кожну дрібну річ митці-ремісники витрачали десятки років. Тут була зброя, шоломи, щити і сагайдаки, що виблискували коштовними каменями, були дзбани, чаші й ложки із щирого золота, дорогий одяг і балдахіни.

Все це завдяки сухому й чистому повітрю пролежало віки, не зазнавши ніяких змін.

Серед інших виняткових речей фараон помітив срібну модель ассірійського палацу, яку Рамзесові XII подарував Саргон. Верховний жрець, пояснюючи фараонові, який дарунок хто підніс, пильно вдивлявся в його обличчя. Але, замість захоплення скарбами, жрець вловив невдоволення.

— Скажи мені, достойний отче, — спитав раптом фараон, — яка користь від цих скарбів, замкнутих у темних підземеллях?

— В них криється велика сила на випадок, якби Єгипет опинився в небезпеці, — відповів верховний жрець. — За кілька цих шоломів, колісниць, мечів ми можемо купити собі прихильність усіх ассірійських сатрапів. А можливо, не встояв би й сам цар Ассар, якби ми піднесли йому такі прикраси до тронної зали чи до зброярні.

— Я думаю, що вони воліли б одібрати в нас усе це мечем, аніж отримати лише дещо за приязнь до нас, — кинув фараон.

— Хай спробують!.. — мовив жрець.

— Я розумію… Певно, у вас є спосіб знищити ці скарби. Але ж тоді ними ніхто вже не скористається.

— Цього я не знаю, — відповів старший доглядач. — Ми стережемо, що нам доручено, а чинимо, як наказано.

— Чи не краще було б частину цих багатств використати для підсилення державної скарбниці і вивести Єгипет із скрути, в якій він зараз опинився? — спитав фараон.

— Це не залежить від нас.

Фараон нахмурив брови. Якийсь час він оглядав предмети без особливого захоплення і врешті знову запитав:

— Добре. Ці майстерні вироби можуть придатися, щоб задобрити ассірійських сатрапів. Та якщо вибухне війна з Ассірією, за що ми добудемо харчі, людей і зброю в народів, які не знаються на вишуканих коштовностях?

— Відчиніть скарбницю!.. — звелів верховний жрець. Жерці знов розбіглися: двоє ніби зникли всередині колон,

а один по драбині виліз на стіну і щось там робив біля різьбленої фігурки.

Знову одсунулися потайні двері, і Рамзес зайшов до справжньої скарбниці.

Це була простора кімната, заповнена надзвичайними багатствами. Тут стояли глиняні бочки, повні золотого піску, бруси золота, укладені мов цеглини, і золоті прути зв’язані в’язками. Срібні бруси, складені під одною стіною, нагадували мур, який мав товщину кілька ліктів і підносився до самої стелі.

В нішах і на кам’яних столах лежали коштовні камені всіх кольорів: рубіни, топази, смарагди, сапфіри, діаманти й перли, завбільшки як горіх, а деякі навіть як пташине яйце. За не одну з цих коштовностей можна було б купити ціле місто.

— Оце наші багатства на випадок нещастя, — сказав жрець-доглядач.

— Якого ще ви нещастя чекаєте? — запитав фараон. — Народ зубожів, знать і двір у боргах, військо зменшилось наполовину, в фараона немає грошей… Хіба Єгипет був колись у гіршому становищі?..

— Був у ще гіршому, коли його підкорили гіксоси.

— Через кілька років, — відповів Рамзес, — нас подолають навіть ізраїльтяни, якщо їх не випередять лівійці або ефіопи. А тоді ці чудові камені, розбиті на скалки, підуть на прикраси до єврейських та негритянських сандалів.

— Будь спокійний, святий володарю. В разі потреби не лише скарбниця, а й весь Лабіринт зникне безслідно разом зі своїми охоронцями.

Рамзес уже твердо розумів, що перед ним фанатики, які думають лише про одне: не допустити, щоб хтось заволодів скарбами.

Він сів на купу золотих злитків і сказав:

— То ви бережете ці скарби на чорний день Єгипту?

— Так, найсвятіший володарю.

— Добре. Але хто ж переконає вас, доглядачів, що цей день настав, якщо він настане?

— Для цього має бути скликане надзвичайне зібрання іменитих єгиптян, в якому візьмуть участь: фараон, тринадцять жерців найвищого ступеня, тринадцять номархів, тринадцять знатних громадян, тринадцять воєначальників і по тринадцять купців, ремісників та селян.

— І ви такому зібранню віддали б скарби? — спитав фараон.

— Дали б потрібну частку, якщо все зібрання одностайно визнає, що Єгипет справді в небезпеці, і…

— І що?..

— І коли статуя Амона в Фівах підтвердить цю ухвалу. Рамзес опустив голову, щоб не виказати свого великого

задоволення.