Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

class="p1">Рамсфелд схвалив список методів допитів, які порушують Женевські конвенції і Конвенцію проти тортур стосовно затриманих в Ґуантанамо. Ці методи потім було перенесено в інші військові в’язниці в Афганістані й Іраку. Серед директив Рамсфелда щодо підготовки до допитів затриманих вказано такі методи:

• використання позицій, що викликають стрес (наприклад, змушування стояти) до чотирьох годин, з ізоляцією тривалістю до 30 днів);

• під час транспортування і допиту на голову затриманого може бути одягнуто мішок;

• позбавлення світлових і звукових стимулів;

• вилучення всіх елементів комфорту (зокрема релігійного призначення);

• примусове гоління (гоління волосся на обличчі і т. д.);

• позбавлення одягу;

• використання фобій затриманих (наприклад, страх перед собаками), що викликають стрес.

Крім того, стандартні методи давали змогу впливати на затриманих за допомогою надмірного тепла, холоду, світла і шуму.

Міністерство оборони отримувало неодноразові попередження про тортури і зловживання стосовно затриманих від Міжнародного комітету Червоного Хреста — в травні і липні 2003 року (до початку скандалу, пов’язаного з в’язницею Абу-Ґрейб), а потім у лютому 2004 року[452].

Міжнародний комітет Червоного Хреста повідомляв про сотні випадків зловживань стосовно ув’язнених у багатьох військових в’язницях і закладах, неодноразово просив вжити негайних заходів для їхнього припинення. Ці прохання було проігноровано, зловживання збільшувалися, а інспекції Міжнародного комітету Червоного Хреста було припинено. У звіті, складеному в лютому 2004 року і конфіденційно наданому посадовим особам коаліційних сил, Міжнародний комітет Червоного Хреста перелічує такі порушення прав «затриманих, позбавлених волі» під час інтернування їх силами коаліції:

• жорстоке поводження під час захоплення і попереднього ув’язнення, яке іноді призводило до смерті або серйозних тілесних ушкоджень;

• фізичний або психологічний примус під час допитів з метою отримання потрібної інформації;

• тривале одиночне ув’язнення в камерах, позбавлених світла;

• надмірне і невідповідне використання сили, що призводило до смерті або тілесних пошкоджень під час інтернування.

Марк Деннер, професор журналістики Каліфорнійського університету в Берклі, вивчив усі відповідні документи і проаналізував їх у книжці «Тортури і правда: Америка, Абу-Ґрейб і війна з тероризмом». На підставі свого ретельного розслідування Деннер доходить такого висновку: «з цих документів випливає, що міністр оборони Доналд Рамсфелд брав безпосередню особисту участь у схваленні методів, що виходять за межі процедур, допустимих з погляду військового права, і, відповідно, цивільного права, у поводженні з ув’язненими»[453].

ОБВИНУВАЧЕНИЙ: КОЛИШНІЙ ДИРЕКТОР ЦРУ ДЖОРДЖ ТЕНЕТ

Human Rights Watch звинувачує колишнього директора ЦРУ Джорджа Тенета у безлічі порушень. Під його керівництвом і, за деякими даними, з його відома і дозволу агенти ЦРУ «катували водою» затриманих (занурювали у воду, доки людина не починала захлинатися) і позбавляли їх ліків. За деякими даними, ЦРУ використовувало й інші методи: удушення, примус в’язнів перебувати в «стресових позиціях», вплив сильним світлом і шумом, позбавлення сну, обман затриманих, ніби вони перебувають в руках уряду, що допускає тортури. Під керівництвом директора Тенета ЦРУ «позичало» затриманих представників іншим державам, які піддавали їх тортурам. Під керівництвом директора Тенета ЦРУ позбавляло затриманих законного захисту, тримало їх у секретних в’язницях, де вони були позбавлені захисту, матеріальних засобів або ліків, без контакту з зовнішнім світом, у повній владі загарбників. Ці в’язні, які перебували на довгостроковому утриманні, були відрізані від зовнішнього світу і просто «зникали».

Згадайте висновок звіту Фея-Джонса про те, що «методи, які застосовувало ЦРУ під час затримання і на допитах, призводили до безвідповідальності, зловживань, перешкоджали співпраці між відомствами, створювали умови нездорової секретності, що ще більше отруювало атмосферу в Абу-Ґрейб». Тож ЦРУ діяло згідно з власними правилами і часто поза законом.

При директорові Тенеті ЦРУ також стало широко практикувати появу затриманих-«примар». Скільки їх було? Ми ніколи не дізнаємося цього напевно, але генерал Пол Керн, високопоставлений офіцер, який курував розслідування Фея-Джонса, повідомив сенатському комітету зі Збройних сил: «Кількість [затриманих-примар] обчислюється десятками, можливо, їх приблизно сотня». ЦРУ тримало багатьох затриманих в Абу-Ґрейб без документів, приховуючи їх від Міжнародного комітету Червоного Хреста.

«Крижана людина»-убитий і викинутий

У звіті Фея-Джонса згадується один випадок з таким в’язнем-примарою. У листопаді 2003 року іракського затриманого на ім’я Манадель аль-Джамаді привів у в’язницю загін «морських котиків». Його допитав агент ЦРУ, але офіційно цей ув’язнений ніколи не був зареєстрований. Аль-Джамаді «закатували до смерті», але причина його смерті була прихована у дуже винахідливий спосіб.

Журналістка Джейн Майєр, яка проводила журналістське розслідування цього випадку, прояснює зловісну роль ЦРУ в цьому вбивстві і його жахливому прикритті. Її ніщівна стаття «Смертельний допит» у журналі New Yorker (14 листопада 2005 року) порушує питання: «Чи може ЦРУ на законних підставах убити затриманого?»

Випадок аль-Джамаді особливо показовий: він допомагає зрозуміти, яким був поведінковий контекст в Абу-Ґрейб, в якому опинилися Чіп Фредерік та інші «негідні військові». Вони виявилися замішані в ситуації, де затриманих-«примар» постійно катували, принижували, а деяких навіть убивали. Вони були свідками того, як мучителям буквально все сходило з рук. Порівняно з тим, що сталося з затриманим-«примарою» Манаделем аль-Джамаді на прізвисько «Крижана людина», поводження агентів із пересічними затриманими, напевно, справді було схоже на «забави». Охоронці знали, що аль-Джамаді побили, задушили, а його труп потім заморозили.

Аль-Джамаді був так званим «особливим затриманим». Вважалося, що він володіє цінною інформацією, тому що нібито постачав повстанцям вибухівку. Команда «морських котиків» захопила його вдома, недалеко від Багдада, о другій годині ночі 4 листопада 2003 року. Ця операція закінчилася синцем у нього під оком, подряпинами на обличчі, а можливо, і кількома зламаними ребрами. «Морські котики» привезли аль-Джамаді до в’язниці ЦРУ в Абу-Ґрейб для допиту, який проводив агент Марк Суоннер. Цей працівник ЦРУ в супроводі перекладача відвів аль-Джамаді в окрему камеру, роздягнув його догола і почав кричати, щоб той сказав йому, де вибухівка.

У статті Дж. Майєр в журналі New Yorker йдеться про те, що Суоннер наказав військовим поліцейським відвести затриманого в блок 1А, в душову. Двом військовим поліцейським було наказано (по суті, невідомою їм цивільною особою) прикувати в’язня до стіни, попри те, що він до того часу не чинив ніякого опору. Їм наказали підвісити його за руки в позі для тортур, відомій як «палестинське підвішування» (її винайшла ще іспанська інквізиція, тоді вона називалася strappado). Вийшовши з душової, згадує один з охоронців, «ми почули гучний крик». Менш ніж за годину Манадель аль-Джамаді був мертвий.

Військовий поліцейський Уолтер Діаз, який служив охоронцем, сказав, що в цих тортурах не було жодної потреби, тому що аль-Джамаді був у наручниках і не чинив опору. Коли Суоннер наказав охоронцям