Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

У командора ще з першої експедиції виробився умовний рефлекс залишати човник подалі від базового табору на відкритій місцині, щоб добре проглядалися підходи. Скоріше, то руйнівник всередині комплексував перед засідками, зрадами, поразками. Сам Вегер сприймав це за обачливість заради безпеки підлеглих.

Коротка процедура знайомства з Форою, вголос промовлена присяга розвідника, мовчазні погляди товаришів спонукали Трола до дій. Командор наказав опускати всюдиходи й вирушати на пошуки підхожого місця для житла.

Місце для табору вибрали в улоговині низьких, стертих вітром і піском гір в оточенні замерзлих озер. Поблизу знайшлася печера для складу, бо андроїди мали радіоактивні блоки живлення, тож були небажаними сусідами.

Трол Вегер особисто оглянув ландшафт і дав команду збирати черепашкоподібне житло модульної конструкції та заодно облаштувати киснево-компресорну станцію. Коли робота закипіла, командор видерся на гребінь найближчої скелі й роздивився новий світ. Беземоційний погляд курсував темно-вишневими, в глибоких тінях схилами, брудно-синіми дзеркалами льодових озер, полями, заваленими іржавим камінням, пласкими пасмами білуватих хмар. Гострий зір викрешував характерні деталі пейзажу й відправляв зорові копії в довготривалу пам’ять. Командору гріх жалітися на Фору. Спокійна стара планета. Її зручно досліджувати, а згодом заселити. Вуглець видалять, поверхню розігріють штучними сонцями. На Форі могли б жити колоністи. В теплі, добрі… але не будуть. Так що місцева бідна флора може спати спокійно.

Годину по тому командор спустився зі скелі. Андроїди закінчували складання житла. Норд Зейн налаштовував сенсори, попереджаючи розвідників про нестабільність Росс 128.

Перший довгий день, перший сніданок, перші враження.

Командора ніби підмінили. Він більше не відгороджувався від колективу стіною замкнутості. На Форі Трол став іншою людиною. Розвідники були неабияк здивовані. Здавалося, енергетика планети провела поляризацію аури Трола. Чоловік сміявся, жартував і навіть намагався виправдатися перед Нордом, мовляв, я зробив брудну роботу заради друга, бо тому несила зізнатися Тані.

 Тривалий день кінчався. Незадовго до заходу червоний карлик плюнув потужним енерговикидом. Температура на поверхні різко підвищилася, лід на озерах затріщав, а в зеленкуватому небі, запаленому феєричним світінням наелектризованих шарів атмосфери, з’явилася зірка дослідницького корабля.

Тролу Вегеру коштувало чималих зусиль переконати товаришів у терміновості перевірки андроїдів, аби вирватися з теплого дружнього кола. Командор похапцем надів білий, з чорними нагрудними пластинами, легкий скафандр, вискочив через шлюз у згаслий день і нарвався на картографа. В запасі кілька хвилин, тому Трол не стримався від спокуси наостанок позбиткуватися з Норда, прочитавши тупу мораль на тему безпечного пересування чужою планетою.

Завжди стриманий Норд різко відбив напад, згадавши минуле. Сперечатися ніколи, Вегер поспішив до печери, сподіваючись більше ніколи не зустрічатися з картографом. Часу обмаль. Треба встигнути розміреною ходою дійти до складу, вивести назовні андроїда й провести тестову перевірку. Камера скафандра передавала на зореліт картинку, та й телескопи націлені сюди, фіксують кожний рух. Не можна допустити ані найменшої помилки. Складність виконання наказу Мао Куна полягала в тому, аби самому Тролу лишитися живим, та ще й повернутися на Землю. Хвилин через десять командор дізнається, геній він у плані диверсій, чи невдаха дилетант.

Тамуючи хвилювання, командор долав триста метрів наче під прицілом зброї. Трол, схиливши голову, брів протоптаною стежкою поміж крихкими брилами до чорного отвору печери, залишаючи на снігу чіткі відбитки чобіт. Зовнішні мікрофони вловлювали гуркіт. Треба реагувати. Трол повернув голову, подивився на фіолетове «сонце». Спрацювали фільтри шолома.

Десять метрів, дев’ять, вісім, сім… Раптом командор став глухим та сліпим, а тіло камінцем жбурнуло в роззявлену пащу печери до великих скринь з інструментами.

Чоловік запізнився, але не страшно. Головне, опинитися під захистом товстого шару породи, перечекати пів години, а потім рушати до «Плутона».

Ураганний вітер змів мільйони тонн піску, промчав низиною й пропав удалині, за обрієм. За межами печери темно. Хай курява осяде.

Трол Вегер всівся на ящик поблизу виходу, обпершись боком на камінь. Паскудно почуватися відірваним від цивілізації. Муляє тривога, що помреш мученицькою смертю в разі закінчення кисню. Думати треба про хороше. Човник злетить, командор урятується. Відчуття часу зникло разом із загибеллю корабля. Електроніка вмерла, орієнтирів жодного. Крізь скло шолома видно, як піщинки рясним дощиком сиплються згори. По них Трол відраховував секунди.

Мабуть, пора.

Вегер закляк. Менш за все він очікував угледіти у світлому мареві фігуру. Хотілося протерти очі. Галюцинації, привид, побічний ефект електромагнітного імпульсу, гра тіней. Версії зірочками спалахували у свідомості, а за мить блякли. Неймовірно, але Норд Зейн дивом вижив і прямував до печери. Хочеш-не-хочеш, а доведеться рятувати, інакше на зорельоті осудять дії командора. Неможливо допустити появи бодай крихітної плями на репутації відважного та вірного розвідника, а ще з підвалин свідомості виринув забутий план зробити Норда винуватцем катастрофи. Капітан Со Мал повірить. Треба лише підчистити вхідну інформацію. Провина Зейна не викличе сумнівів.

— Пограємося, «друже», — хижо вишкірився командор, дістаючи гідравлічний підсилювач, аби пересунути андроїда до виходу, де кам’яний піддашок захищав від спостерігачів «Магеллана». Ідеальний варіант заплутати Со Мала та проникливого навігатора База Фрімена.