Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

решток не лишилося жодного житла. Усі припаси колонії

пропали. Якийсь час ми зможемо очищати ґрунтову воду, поки в

хімічній лабораторії не скінчаться очисні реагенти. Але те, що

ллється з неба, воно радіоактивне і, ймовірно, містить у собі

всякі живі організми.

— Гаразд, — мовив Мертрі, чухаючи нігтем за вухом. — То чи

можемо погодитися ми з вами, що цю бунтівну колонію можна

визнати за нежиттєздатну?

— Ніхто не примушує вас висловлювати з цього приводу

радість.

— Незабаром, хай-но очистяться шляхи повітряного

сполучення, нам спустять шатлом якусь допомогу. КЕХ залюбки

поділиться найпотрібнішими припасами з біженцями.

— Дуже великодушно, — похвалив Голден. — Але КЕХ зробить

для мене ще більшу милість.

— Ого! Та невже? — перепитав, заусміхавшись, Мертрі.

— Атож. Не відкладаючи на довше, спустіть вантажного шатла

на планету. На евакуацію піде якийсь час, тож нам потрібні

будуть ліки, багато ліків, харчі та якийсь притулок, аби зберегти

цим людям здоров’я, аж поки всі до одного покинуть цю

планету.

— Покинуть цю планету? Звучить так, ніби це ви, капітане, робите для нас милість.

— Я ще не договорив, — сказав Голден і ступив крок уперед, навмисне вторгаючись у простір Мертрі. Безпеківець

напружився, але не відступив. — Коли шатл вертатиметься до

корабля, він забере й частину колоністів. Хворих і вразливих у

першу чергу. І другий шатл, хай-но ваші люди розрядять його,

почне здійснювати рейси на поверхню. Такі самі накази я даю і

для «Барбапікколи» й «Росинанта». Ми покидаємо цю планету, і якщо я не зможу влаштувати всіх на «Росі» й на «Барбі»,

«Едвард Ізраель» забере решту.

Мертрі напустив на свою посмішку ще більше холоду.

— І це буде правильно?

— Так.

— Не розумію, чому той корабель, що привіз цих скватерів

сюди, не може й назад їх забрати, — сказав Мертрі.

— По-перше, там уже немає місця, — почав Голден.

— Тоді вони мають скинути ту руду, яку добували незаконно, крадучи її з цієї планети, — мовив Мертрі.

— І по-друге, — провадив Голден, немовби його й не уривали,

— У «Барби» майже скінчилося пальне. Я нізащо не посаджу

сотні людей на той корабель, що навряд чи й до Медіни дотягне.

Я не вірю, ніби політика КЕХ передбачає нехтування

гуманітарної кризи. Але якщо вона все-таки це передбачає, то

подібний факт викличе пекельну бурю в ЗМІ.

Тут Мертрі відповів — тим, що, вже своєю чергою, ступив крок

до Голдена. Ще й схрестивши руки на грудях і змінивши свою

посмішку на так само порожню насупленість.

«Мій план Б: я накажу Еймосові убити тебе просто зараз і

візьму все потрібне, коли приземлиться шатл», — подумав

Голден, але постарався, щоб ця думка не відбилася на його

обличчі.

Тут Еймос, ніби вловивши якось думку свого капітана, почовгав наперед і поклав руку на руків’я свого пістолета. То

зійшла зі свого місця і Вей: стала праворуч від нього, все так

само тримаючи рушницю напоготові.

«І як же ми близько, — подумалося Голденові, — до того, щоб

усе це пішло шкереберть». Але він уже не міг відступити. Адже

від того, чим скінчиться ця сутичка, залежало питання життя

або смерті двох сотень людей. Вей прокашлялась. Еймос

осміхнувся до неї. Мертрі схилив голову набік і ще дужче

набурмосився.

«От ми й приїхали», — подумав Голден, притлумивши імпульс

ковтнути слину, якої зненацька набігло йому повен рот.

— Звісно, — мовив Мертрі. — Ми залюбки допоможемо.

— Ах! — видав Голден.

— Ваша правда. Ми не можемо залишити їх тут, — провадив

Мертрі. — Та й деінде в світі немає ж їм місця. Я повідомлю

«Ізраель», що вони, хай-но відновиться човникове сполучення, візьмуть пасажирів на борт.

— Це було б чудово, — сказав Голден. — Дякую.

— Що там, докторесо Окойє? — запитав Мертрі. Голден

обернувся й побачив, що зайшла і вже якусь хвилю вичікує та

маленька вчена, з її звичайною несміливою усмішкою на личку.