Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

батьки його були благочестиві і вельми вбоголюбні. Коли ж народили дві дочки, сумували, оскільки не мали сина: більше-бо бажали бути батьками чоловічої статі, аніж жіночої. Про це старанно молилися Богові і творили численні милостині. А найсильніше дружина, ніби друга Анна, матір Самуїлова, її ж бо також було ім'я Анна, виливала перед Богом серце своє слізними молитвами, просячи з висоти такого дару, щоб змогла мати сина. Якось у п'ятницю стояла у Влахернській церкві на молитві, звернула очі свої на ікону Пресвятої Богородиці і до неї, як до живої, із плачем заговорила, молячи, аби подала їй народити сина, і пообіцяла, що коли такого дару сподобиться, принесе його в дар Єдинородному Синові і Слову Божому, воплоченому від Пречистої. З такою обітницею довго молилася й численні сльози виливала, та й задрімала трохи, і в тому дріманні побачила Владичицю нашу, Пречисту Богородицю, яка сіяла невимовною красою, та й мовила до неї: "Відійди з миром, жінко, маєш-бо в череві сина за проханням твоїм". Це сказавши, Владичиця невидима стала. Жінка ж, ніби від жаху отямившись, наповнилася великої радості і, відійшовши в дім, пізнала з часом, що зачала в череві. У той час царював у греків Анастасій — не той, котрий у минулі літа після Зинона настав, єретиком був і загинув, уражений блискавкою, а другий Анастасій, у пізніші літа, який був благочестивий, — і вибраний був та виведений на престола патріяршого в Царгороді святий Герман.

І пішли люди до церкви святої Софії, бажаючи бачити нововибраного патріярха. Рушила з чоловіком своїм і Анна, вагітна бувши, і коли стояла вона в церкві, трапилося патріярхові мимо йти. Вона ж заволала до нього: "Благослови, отче, зачате у тілі мойому!" Патріярх же, на неї зирнувши й провидівши внутрішніми очима те, що має статися, сказав: "Хай благословить те Господь молитвами святого первомученика". Тими словами прорік, що має народитися дитя чоловічої статі, тезоімените святому першомученикові Стефану. Ще й чудом підтвердив те пророцтво, бо, коли слова ті віщав, побачила жінка, як сама згодом розповідала всім із клятьбою, вогненний полумінь, котрий із вуст його зі словом вийшов, і з того довідалася, що пророцтво його має бути правдиве.

Настав день, і народила Анна хлопчика, і названо його ім'ям Стефан, за пророцтвом святого Германа — патріярха; від нього і хрещений був новонароджений хлопчик у вечір Великої суботи. У час же свого очищення мати, взявши дитя, понесла його до церкви Пречистої Богородиці, котра у Влахерні, і перед її пречесною іконою — перед нею спершу молилася, а ставши, сказала: "Прийми, Богомати, цього улюбленого мого сина, якого народила я твоїм даруванням; прийми того, кого я тобі та Єдинородному Твоєму Синові обіцяла ще перед зачаттям. Тобі його після Бога вручаю, Ти йому будь матір'ю, і годувальницею, і покровителькою, і промислитеькою доброю йому". Те й багато іншого прорікши і досить помолившись, повернулась у дім і почала годувати хлопчика.

У ті літа після царя Анастасія настав цар Теодосій, після Теодосія Лев Ісаврянин прийняв Грецьке царство, а блаженний хлопець Стефан у той час літами й розумом ріс і Божественного Писання навчався. За сприянням благодаті Божої був гостророзумний та премудрий, вельми-бо віддавався читанню святих книг, а найбільше читав книги святого Золотоустого, і навчавсь у Господньому законі день та ніч. Настало, відтак, велике в Божій Церкві сум'яття від іконоборної єресі, її ж начальником був сам цар Лев Ісаврянин, його ж на те збудили жидове-волхви, про що є така повість.

Не за багато літ перед Левовим царюванням деякі жидове від Лаодикії Фінікійської, дійшовши до Ізита, аравитського князя, неправдивим пророцтвом та волхвуванням обіцяли йому сорок літ пробуття та царювання над аравлянами, коли із християнських церков у всій своїй країні викине й погубить святі ікони. Ізит же, послухавши їх, відтак повелів святі ікони викидати всюди та й вогню їх віддавати, але був побитий Божою покарою і скоро помер, не проживши й року. На його місці сів син його, хотів жидів тих лютою погубити смертю як псевдопророків та волхвів. Вони ж, відчувши на себе княжий гнів і злякавшись смертної кари, втекли в Ісаврію. Там вони при якомусь джерелі спочивали; коли ж мимо йшов юнак-ісаврянин, якому ім'я Лев, зростом високий і красний, при тому джерелі захотів відпочити, звернув із дороги й сів із тими жидівськими волхвами. Вони ж, зирнувши на нього, почали йому пророкувати, що має бути царем у Греції; він же всяко заперечував, гадаючи, що це неможлива річ, — бачив-бо себе низькородним, простим та вбогим, ледве мав чим живитися, та й то від простого якогось рукоділля. Але волхви наполягали, говорячи, що має бути царем, і тільки одного від нього шукали дару, і то такого, аби пообіцяв їм із клятвою, що, коли прийме царство, має їм учинити те, чого вони попросять. Він же у церкві святого Теодора, що прилучилася там, поклявся їм, і розійшлися. А по тому невдовзі юнак отой від Сисинія Патрикія був уписаний у воїнський чин, невдовзі постановлений і спатарієм, відтак був поставлений від царя Теодосія воєводою. Після ж Теодосія прийняв Грецьке царство і виказував на початку свого царювання велике благочестя, але пізніше розбестився. Жидове ж бо оті, котрі волхвуванням своїм прирекли йому царство, прийшли до нього і просили його, щоб виконав свою обітницю, бо з клятвою обіцяв їм учинити те, чого попросять. Коли ж цар запитав, чого від нього хочуть, вони, ворогами бувши Христові і християнському благочестю, не просили ані золота, ані срібла, ані інших жодних скарбів, але щоб викинув зі святих церков святі ікони. І казали: "Коли це вчиниш, о царю, то Бог на довгі літа збереже твоє царство, коли ж ні, то невдовзі і царства, і живоття позбудешся". Він же, гадаючи, що оскільки перше їхнє пророцтво, що дістане царство, збулося, злякався, щоб не здійснилося й друге, — і позбудеться його, коли не послухається їх. Дав відтак явного наказа, щоб святі ікони від Божих храмів і з усіх жител людських були викинуті й нищилися, називаючи їх ідолами, а тих, що поклоняються їм, іменуючи ідолопоклонниками. І було сум'яття велике у Христовій Церкві: одні-бо повинувалися царському наказу й нищили чесні ікони, інші-бо міцно противилися і великими муками страждали. Святіший патріярх Герман не зволив до царської єресі, але сильно противився їй, через це був вигнаний із безчестям, а замість нього поставив цар однодумця свого, такого собі Атанасія-єретика, і багатьох тоді єпископів та