Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

без неї ж ніхто не побачить Господа. Мине Євдоксія, Церква ж існує завжди. Я твоя мати вічна, ростотворною мені вчини утробу Золотоустовим поверненням, бо маєш мене заступницею за себе до Бога. І Золотоустову душу візьми за себе молитовницею. Хай буде син правди отчою молитвою утверджений". Такого багато від імени Церкви сказав, схилив царя до згоди, і послані були мужі чесні з ковчегом срібним в Комани, щоб принести звідти святі мощі Золотоустого святого зі всілякою честю. Коли прибули, послання царське єпископові Команському і всьому люду показали, і була велика для людей скорбота, і печаль через втрату такого великого духовного скарбу, і не хотіли дати святих тих мощів, багато просили, проте царському не могли противитися наказові. Коли ж мужі царські хотіли взяти з гробу мощі святого, зразу вони були як камінь і якийсь тягар найважчий, що великій людській силі ані зрушити їх не було можливим. І багато трудившися, нічого не досягли. Розуміли-бо, що не благоволить святий, аби брали звідти його мощі, сповістили швидко про те писанням до царя. Цар же, зі святішим патріярхом Проклом й иншими святими мужами порадившися, пізнав гріх свій, що не з прошенням, але з наказом послав взяти з Коман святого Івана. І замислив до нього, як до живого, послання написати, просячи вибачення за дерзновення і просячи його, щоб дозволив повернутися йому на свій престол й утішити своє стадо. Написав-бо своєю рукою так: "Вселенському учителю і духовному моєму батькові, святому Івану Золотоустому, Теодосій-цар: Тіло твоє чесне, як же инших мертвих, бездушним вважавши, чесніший Отче, послав із наказом принести до нас скоро, але не отримав бажаного через недостойність свою. Нині-бо до тебе, як до живого, це своє рукописне посилаю прохання і прощення з вірою прошу для себе і людей твоїх. Прости мені насмілене починання, покривши глибиною твоєї премудрости. Ти, що покаяння всіх учив, прости того, що кається. І як дітям, що батька люблять, подай себе нам і возвесели тих, що люблять тебе, приходом своїм. Але вже без всілякого примусу, просьбою прошу прийти до нас, а не наказую. Не вертай мене вдруге осоромленим, о чесніший Отче, даруй себе тим, що бажають тебе. Прийди з миром до себе, і свої з любов'ю приймуть тебе".

Таке послання написавши, цар скороходцям віддав, звелівши, щоб відкрили святий гріб, поклали те на грудях його, а потім щоб відправили всенічне богослуження. І було так. Коли царське послання, в Комани принесене, на грудях Івана святого поклали і після відправлення співів всенічних торкнулися царські мужі чесних мощей, зразу віддався їм святий: став-бо легкий природно, як же і був, — і зраділи на те прислані, і, взявши з гробу, у царський ковчег поклали. Був же там чоловік убогий, що мав ногу від укусу змії криву, і жив при церкві, милостині просячи. Він, взявши малий клаптик із гробу святого, обтер ногу свою — і зразу зміцніла нога, як і друга, і ходив, хвалячи Бога. Зійшовся увесь люд зі свічками на поклоніння чесним святого мощам, і коли їх відносили, з великими сльозами і риданням відпроваджували. Вирушили в дорогу царські люди і велику відстань благопоспішно здолали, пристані Халкедонської досягли. Вийшов же назустріч цар зі всім синклітом, і патріярх із клиром, і незчисленна кількість люду, в кораблі сівши. Був же осібно приготований царський корабель на прийняття чесних мощей Іванових, — у нього ж ковчег із мощами вклали. Коли поверталися до Царгороду, була з Божого допусту раптом буря в морі — і рознесені були кораблі тут і там. Корабель же, що мав у собі ковчег з мощами святого, розірвав мотузки, що керували ним, не людською рукою, але якоюсь Божою силою невидимо був керований і пристав до берега, де ж був виноград тої вдовиці, за яку святий Золотоустий стільки біди і вигнання перетерпів, являючи і по смерті ревність і кривду, несправедливо вчинену, викриваючи. І зразу настала тиша в морі, і кораблі в одне зійшлися цілі, ніякої не зазнавши шкоди від збурення морського. Винесений був ковчег із мощами з корабля на землю, зрушився цілий град і вийшов зі свічками, і кадилами, і піснеспівами, і, взявши кочег, спершу в церкву святого апостола Томи внесли, тоді перенесли в церкву Ірини — не мучениці Ірини, але Христового миру, де ж цар і патріярх, ковчег відчинивши, знайшли тіло святого, як лілею у винограді, що красою і нетлінням цвіло і видавало великі пахощі. І зняв цар свою багряницю, розпростер зверху мощів і впав на груди святого зі сльозами, говорячи: "Прости, святий отче, прогрішення, через заздрість на тебе нанесене. І мене гріха материнського не роби спільником, щоб через батьківські кислиці не терпів я оскоми. Хоч і сином є твоєї гонительки, проте не винен у сподіяному тобі злі. Але залиш їй прогрішення, щоб і я очистився з її ганьби. Схиляю свій сан до ніг твоїх і всю свою владу впокорюю до моління твого, пробач ту, що образила тебе нерозсудним насильством, розкаялася-бо через сподіяне і прощення просить, моїми устами до тебе зі смиренням говорячи так: "Пом'яни, отче, учительне твоє про незлопам'ятність слово і не пам'ятай сам зла мого. Встати з упадку хочу, але подай мені руку ти, що казав: "Якщо ти впав, встань і спасешся". Не можу терпіти твоєї на мене образи, ось-бо і гріб мій трясеться, ламаючи кості мої, і боюся вічної кари, щоб на Страшному Суді Христовому від стояння праворуч не похитнуло мене. Багатьох врятував ти своїми повчаннями, і я-бо щоб одна того спасіння не була позбавлена. Не покинь мене, що кличу услід за тобою, але забери мене від противника мого диявола: він-бо намовив мене грішити перед тобою, як же колись Єву перед Богом. Не май ніколи гніву на мене, Незлобливий, не пам'ятай злого в житті тлінному, не пам'ятай злого і в нетлінному. Коли я жила в часі, пакості тобі чинила, коли ж ти живеш життям завждисутнім, корисним для душі будь мені. Мине слава моя, і нічого мені не поможе, поможи мені, отче, у славі твоїй, яку прийняв ти від Бога. І швидше ніж засуджена буду на Страшному Христовому Суді через тебе, прости мене, безотвітну".

Так від імени матері своєї цар говорив, не міг зупинитися від плачу, але мочив сльозами тіло святого і цілував зі страхом. Також і святіший Прокл з любов'ю цілував святого: "Радуйся, — взивав, — христолюбче отче, учителю найсолодший, я