Владислав Валерійович Івченко - Найкращий сищик та падіння імперії

нас хтось приходить, — це ж усе люди з Фабрики. Але жодного разу я не чула, щоб вони говорили про роботу, — розповіла Ірен.

— А хто Антон за фахом?

— Інженер.

— Він неруський?

— Руський. Ну, тобто його прадід був французьким солдатом армії Наполеона. Попав у полон і залишився в Росії. Вислужився у дворяни. То зараз із французького в Антона саме прізвище.

— Він давно працює на Фабриці?

— Вже восьмий рік. Зробив блискучу кар’єру. Він дуже розумний, повірте.

— Я вірю. Може, мені вже треба іти?

— Давайте ще раз, якщо ви не проти, — попросила Ірен.

— Треба то треба, — охоче погодився я, бо звик робити справу добре.

Я пішов десь уже перед обідом, ледь устиг на зустріч із Антоном.

— Документи будуть, і все інше, що ви сказали. Документи чудові, їх роблять найкращі одеські фармазони.

— А у тебе корисні зв’язки, — кивнув Антон. — Але виглядаєш ти як мужик. Мусиш же грати блискучого інженера зі столиці.

— Зіграю, скажіть тільки, що казати треба.

Він передав мені теку.

— Ось тут усі подробиці про те, хто ти, для чого ти приїхав на Фабрику і що тобі говорити, — відповів Антон. — Вивчи. Бо якщо тебе викриють, то загинемо удвох.

Антон не жартував.

— Я зрозумів.

— І ти допоможеш мені її вивезти. Там є креслення того, що треба зробити з сидінням авто, — сказав Антон.

— На Фабрику ж не пускають машини.

— Твою мусять пропустити, бо там буде багато інструментів. Список у тебе є, купувати треба у Києві. За три дні вранці ти мусиш приїхати.

— Це ж буде неділя, вихідний.

— На Фабриці немає вихідних, ми працюємо щодня. Я дуже сподіваюся на тебе. — Антон прискіпливо глянув на мене. — Ти розумієш, на що йдеш?

— Розумію. Все зроблю якнайкраще. Не хвилюйтеся.

З тим і пішов. Потім були напружені дні, а в неділю вранці до Фабрики під’їхало розкішне біле авто, подарунок пана Бенціона. Багажник машини забитий необхідним обладнанням, у задньому сидінні була таємна ніша. За кермом сидів мій давній знайомий Четвер Загорулько, з яким я нищив трупаків. Зараз Четвер після чергового поранення лікувався у київському шпиталі, охоче зголосився допомогти. Я попередив його, що справа небезпечна.

— Я ж із фронту, там можеш до вітру вийти — і кулю отримаєш, — усміхнувся він. Таємно вибрався зі шпиталю, одягся у чорний мундир і став моїм водієм. Я ж поголився, зробив собі франтівські вусики, убрався в хороший костюм і збризнувся дорогими парфумами. Вивчив папери, які Антон передав. Мусив зображати Генріха Стросселя, одного з найкращих російських інженерів, який погодився допомогти Фабриці у вдосконаленні виробничого процесу. Пан Строссель існував насправді, але ні в який Конотоп не збирався. Щоб зіграти інженера, довелося мені вчити багато незнайомих слів, перед дзеркалом тренував жести та вирази обличчя.

У потрібний день сидів на передньому сидінні шикарного авта і з нудьгою дивився у вікно. Ми під’їхали до прохідної, до нас вийшов Антон, побачив мене і не впізнав.

— А де... — почав було він.

— Антоне, радий тебе бачити! — сказав я, обійняв його, бо ж ми були знайомі, разом училися в університеті. — Це я, — прошепотів йому.

— Дуже радий тебе бачити, Генріху. Дякую, що відгукнувся на наше прохання про допомогу! — второпав нарешті Антон.

— Нехай відчинять ворота, — сказав я.

— Охорона каже, що заїзд транспорту заборонено, — скривився Антон.

— Що? — Я аж підхопився. — Де начальник охорони?

Пішов до нього. Це був цілий полковник, але я так поводився, наче він рядовий. Нагадав йому, що маю зв’язки при дворі, пояснив, що частину обладнання приєднано до електрики від авта і занести її окремо не має сенсу. Антон підтверджував це, запропонував обшукати авто. Полковник трохи розгубився і таки відступив перед нашим завзяттям. Охорона перевірила авто, здивовано дивилася на набитий інструментом багажник. Перевірили салон, під сидіння не лізли. Ми заїхали всередину. Я побачив пофарбовані у жовте довгі корпуси.

— Залишмо авто біля заводоуправління, а я зроблю вам невеличку екскурсію, ніби огляд обладнання. Ви ж цього хочете? — спитав Антон.

— Так, — кивнув я.

— Що ж, тоді ходімо.

— Чете, чекай, — наказав я Четвергу. — Якщо нас викриють, рятуйся сам.

Він усміхнувся. Був не з тих, хто сам рятуватиметься, товариша ніколи не кине.

Залишився у авто, ми ж пішли уздовж одного цеху.

— Отже, Імператорська фабрика повної переробки, або просто Фабрика, — багатопрофільне підприємство повної переробки сировини, яка до нас спрямовується, — розповідав Антон. — Сировина надходить залізничними вагонами. Ми прагнемо, щоб термін доставки сировини не перевищував добу, бо потім якість починає погіршуватися. Сировина поділяється на профільну та непрофільну. Ми приділяємо головну увагу профільній сировині, яку направляємо на