Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

Норд проґавив похмурий погляд командора, бо саме обійняв молоду жінку.

— Друже, ми ризикуємо простояти до вечора. Ти ж обіцяв показати дивовижний краєвид. Поки що я бачу великий смітник, — Трол випустив на червонясте обличчя скупу посмішку.

Тана скоса зиркнула на товариша Норда й злякалася.

— Ти тремтиш. Тобі холодно? — Норд зняв з себе сіро-зелену куртку, накинув її на оголені плечі Тани.

— Зранку завжди прохолодно, — Вегер відвів погляд, обмірковуючи одну цікаву думку.

— Справді, ми й так затрималися, — Норд узяв жінку під руку. — Он той, справа, найбільш придатний для сходження.

— В ньому безпечно? — діловито спитав Трол, розглядаючи хмарочос.

— Цілком. Я перевіряв по каталогу споруд, — картограф озирнувся на автоматичний літальний апарат. З нього виходили екскурсанти, ланцюжком брели до міста.

— А другі споруди? — допитувався командор.

— Хочеш поховати себе під плитами? Кругом огородження, написи, попереджувальна сигналізація. Роботи не дадуть кроку ступити в заборонену зону.

— Шкода. Більше екстриму, полоскотати нерви реальною загрозою. А ми підемо звичайною туристичною стежкою. Банально.

— Жалкуєш за втраченим часом? — Норд вивів супутників на гравійну доріжку, що зміїлася поміж зруйнованих цегляних стін та заростей кущів.

— Побачимо, — ухилився Трол.

Схибити й забрести в заборонену зону справді важко, але Трол Вегер колись часто бував у покинутому місті. Командор, як і решта відчайдушних шукачів пригод, знав декілька хитрих способів пробратися в небезпечні хащі, та про ті специфічні знання й словом не обмовився.

Доріжка вивела на широку автостраду, зарослу кленами й дубами. Пройти можна лише по розчищеному відрізку. Таблички сповіщали про загрозу обвалів хмарочосів і зграї здичавілих собак, котрих до кінця не витруїли з нетрів міста.

Сьогодні відвідувачів мало. Зрідка в поле зору потрапляли андроїди-охоронці, але вони трималися далі від людей.

Укріплена арка в цоколі будівлі пропустила туристів усередину заплетеного павутинням облізлого сірого холу. Ліфти функціонували тільки до сорокового поверху. Вище тільки східцями.

— Незручно, — Тана швидко втомилася.

— Скоро оглядовий майданчик, — Норд поглядав на тріщини в стелі, відчуваючи тілом сильний протяг. Великі шибки без скла пускали в будівлю вітер. Він грався клаптями паперу й легке шурхотіння розносилося навкруги примарним шепотом минулого.

Трол Вегер виглядав у вікна, про себе згадуючи ігрища на виживання, котрі проходили в самому центрі мегаполіса. З висоти командор бачив вулиці, якими бігав зі зброєю тридцять років тому, ще до експедиції на Каптейн.

Норд Зейн в ті часи тільки народився.

Трол хотів запитати, чи збереглася традиція проводити ігри та вчасно схаменувся: Норд швидко розгадує ребуси, запідозрить командора в брехні.

— Нудьга, смертельна нудьга, — Вегер позіхав. — Напої забули взяли. Спрага своє бере.

— Май терпіння. Нагорі нас чекають сніданок, вода, — картограф тягнув східцями заморену Тану. — Відпочинок в зручних кріслах.

— Так вже краще, — командор поглядав на молоду жінку, кусав губи й ждав слушної нагоди, коли картограф відлипне від своєї пасії. Треба кудись відправити закоханого на декілька хвилин, аби залишитися наодинці з Таною.

Зручний момент підвернувся на оглядовому майданчику, звідки справді відкривалося шикарне видовище на мертвий мегаполіс.

Норд приніс пляшки, поставив їх на столик та збирався сідати, але Трол, зобразивши на обличчі страдницьку гримасу, попросив:

— Чи не будете ви такі люб’язні, сер, спуститися поверхом нижче й пошукати випадково загублену вашим покірним слугою цінну річ, привезену з далекої експедиції…

Тана й Норд розсміялися.

— А сам чому лінуєшся? — картограф вагався, тримаючись за спинку стільця.

— Я без ізотопного шукача. Ти ж знаєш, твій в моїх руках не працюватиме.

— Я скоро, — Норд запустив руку в кишеню, перевіряючи наявність свого.

Трол, провівши примруженими очима чоловіка, гостро спитав Тану:

— Ось я, наприклад, командор розвідників, ти — поетеса й координатор-гуманітарій, а хто Норд Зейн?

— Він… Здається… — жінка відвернулася, передчуваючи фатальну новину.

Вегер переможно всміхнувся, бо картограф зізнався йому, що боїться казати правду, інакше втратить Тану. Їй потрібен коханий на Землі. Та й відношення до небесних світил у жінки глибоко вороже. Рано чи пізно правда вилізе назовні, тому Трол насолодиться розривом відносин.

— Дивно… Я, звісно, стороння людина, але складається ситуація, в якій мені відведена роль негідника. Подібно мученику давніх часів, я мушу довести до твого відома, що Норд Зейн — картограф четвертої експедиції, тож скоро ми разом полетимо до Росс 128.

Сірі очі Тани застигли. Жінка дивилася крізь Трола, усвідомлюючи тяжку правду. Коханий весь час уникав розмов про своє заняття. Тепер ясно чому. Сльози заблищали в куточках очей, скотилися по щоках.