Наталія Глушко - Небесний Легіон, Наталія Глушко

Велика битва

Зі стіни фортеці Торну можна було побачити чорні ряди ворожих військ, що розтягнулися вздовж рівнини. Вершники, піхота, темні маги—вони чекали сигналу до атаки. Над їхніми головами кружляли величезні крилаті створіння—дракони Чоргроффу, які вже давно тероризували Ларію. Вони віддалено нагадували Ноктаріса, такі ж чорні, але без передніх лап. Це були звичайні віверни. Безмозглі машини вбивства і руйнування.

У таборі союзників панувала гнітюча ​​тиша. Дракони стояли осторонь, розправляючи крила і випускаючи клуби диму з ніздрів. Рохедріми рівним строєм  вийшли і зупинилися перед Лоріном. Гноми затягували ремені, а лучники перевіряли натяг тятиви  на луках.

На невеликому пагорбі, що служив командним пунктом, зібралися лідери війська.

—Це буде непросто,—тихо промовив Мірін, оглядаючи поле.

— Вони численні, і в них є маги.

— Але в нас є дракони,— усміхнувся  Лорін, погладжуючи шию Вердіани.

— І легендарне військо,— додав Арон, вдивляючись у ворожі ряди.

Дерек підняв голову, дивлячись у небо. Його погляд зустрівся з очима Кассії, що стояла поруч. Вона мовчки стиснула кулаки, вдихаючи холодне повітря.

— Як думаєш, готова до цього?— тихо спитав він.

— Готова,— відповіла вона, не відводячи погляду.

— Тоді час діяти,—сказав Елтінфел, повертаючись до всіх.

— Починаємо за планом.

Сигналом до початку став оглушливий рев драконів, коли ті підіймалися в небо. Вони зробили широке коло над полем битви.

Ріанель на Естеларі та Дерек на Ноктарісі першими розпочали атаку. Їхні дракони стрімко знизилися, випускаючи потужні потоки вогню на ворожі ряди. Крики, клуби диму й хаос заполонили поле битви, коли полум’я драконів перетворювало лави хелдорських військ на суцільне пекло.

Лорін сидів на спині Вердіани, але поки не вступав у бій. Він тримав у руках Ельтаріон, який мерехтів м’яким сяйвом, ніби відчував наближення своєї зіркової миті. Вердіана кружляла  в небі над полем битви, готова до команди. Лорін вдивлявся в загальний перебіг бою, шукаючи момент, коли його військо повинно буде нанести вирішальний удар.

Рохедріми чекали на сигнал, ширяючи у повітрі наче тіні, поки дракони та піхота розчищали шлях для їхнього стрімкого удару.

Битва вирувала, небо й земля кипіли від шаленого протистояння. Під гучний брязкіт зброї та рев драконів у бій вступили гноми. Вони ішли клином, мов коване залізо, що пробиває м'яке тіло ворога. Їхні важкі бойові сокири й молоти розбивали ряди противника, а короткі, широкі мечі з легкістю розтинали панцирі.

— За Торн! За Ларію! — гучно ревів Кролін, розмахуючи своїм масивним молотом, що залишив після себе лише зім'яті тіла ворогів.

Гноми були без страху, використовуючи свою міцну статуру й важкі обладунки, що зробили їх майже непереможними у ближньому бою. Вони проривалися крізь лави хелдорців, не лишаючи їх шансу на відступ.

Та в цей момент над полем битви промайнули темні силуети. Зі сходу насувалася зграя віверн—хижих, розлючених істот, які летіли з  Чоргроффу. Вони були значно меншими  за драконів, але швидкі та спритні. Їхні гострі кігті і ікла буди надзвичайно небезпечною зброєю.

— Віверни!—вигукнув Дерек, помічаючи, як тіні насуваються на драконів.

Перша хвиля нападників кинулася прямо на Ріанель, яка вправно трималася в сідлі на спині Естелара в центрі бойового строю. Дракон різко повернувся, ухиляючись від удару, але одна віверна вчепилася в його бік. Вона намагалася прокусити шкіру, але міцні обладунки витримали атаку.

— Ти ж не думав, що я така легка здобич?! — гаркнула Ріанель й розвернула свій меч, завдавши потужного удару по шиї звіра. Віверна заричала і каменем полетіла вниз. Ще одного дракона, що послідував за попереднім Естелар схопив зубами, розірвавши йому шию. Друга віверна також полетіла вниз.

Дерек на Ноктарісі рвучко розвернувся у повітрі, коли дві віверни з обох боків намагалися взяти їх у кліщі. Ноктаріс, не вагаючись, випустив струмінь вогню, і одна з тварюк спалахнула, перетворюючись на смажене курча.

— Гарно горять!—вигукнув Дерек.

Поки гноми і солдати Ларії на чолі з Ардусом боролися на землі, у небі була своя, не менш жорстока битва. Віверни нападали одна за одною, час від часу випускаючи струмені вогню, але вони не могли дістатися вершників, бо обидва маги використовували магію стихій, утворюючи захисний повітряний кокон, що відбивав вогняні атаки противників. Натомість дракони часу не втрачали, як тільки віверни підлітали достатньо близько, вони хапали своїм гострими, мов мечі зубами жертву за горло, миттєво вбиваючи їх. Якщо ж зловити не було можливості, дракони просто випускали вогняні потоки, перетворюючи віверн на вуглики.

На землі все було охоплено хаосом, дзвоном сталі та криками. Військо Хелдору здавалося безмежним, їхні темні ряди, немов хвилі в безкрайньому океані накочувалися на захисників Ларії. Чорні стяги з рогатим черепом — гербом імперії колихалися над полем битви, а ритмічні звуки бойових барабанів гучно гриміли, змушуючи ворогів відчувати жах.

Клин гномів на чолі з Кроліном вже вкрив землю тілами хелдорців, але противник не відступав. Навпаки—здавалося, що з темного горизонту щоразу виникає нова хвиля ворожих вояків.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍