Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

повідомлення для капітана Джеймса Голдена — від

Артуро

Рамсея,

головного

юридичного

консультанта

«Королівської Енергетичної Хартії».

Голден розіслав десятки прохань звільнити Наомі до всяких-різних старших віцепрезидентів та членів головної колегії КЕХ.

Недоб рий це був знак: отримати одну-єдину відповідь, і то від

кого! Від головного юриста компанії.

— Капітане Голдене! — зазвучало вже саме послання. —

«Королівська Енергетична Хартія» вкрай серйозно ставиться до

вашого прохання звільнити Наомі Наґату від ув’язнення на

кораблі «Едвард Ізраель». Однак юридична територія, на якій

ми опинилися у зв’язку з цією ситуацією, є, в кращому разі, темна й непевна.

— І ніяка вона не темна, а ви, кляті самовдоволені виплодки, просто віддайте мені мою старпомку назад! — сердито

пробурмотів Голден. На Еймосів запитальний погляд він тільки

труснув головою: мовляв, ось дослухаю, тоді й скажу.

— Чекаючи на результати подальших розслідувань, ми, на

жаль, маємо дотримуватися поради безпекової команди на місці

й утримувати Наомі Наґату в запобіжному ув’язненні.

Сподіваємось, ви усвідомлюєте всю делікатність…

Тут Голден із досади вимкнув запис, так і не дослухавши його

до кінця. Еймос звів брову догори.

— Це кехівський юридичний хитун-бовкун, — пояснив Голден.

— Каже мені, що не відпустять вони Наомі. Дотримуючись

поради безпекової команди на місці.

— Себто самого Мертрі, — буркнув Еймос.

— А кого ж бо ще?

— Досі ніяк не збагну, чому ви зразу не дозволили мені

пристрелити його, мов скаженого пса? — мовив Еймос.

— Тому що тоді, ще до оцього всього, — обвів Голден рукою і

довколишнє болото, й дощ, і червослимаків, — перед нами

стояло завдання, виконанню якого тільки зашкодило б убивство

шефа кехівської сек’юриті.

— А так хотілося бодай спробувати! Щоб просто переконатися: невже ґиґне?

— Ну, друже мій, ти ще можеш і дочекатися свого права на цей

постріл, — сказав Голден. — Бо ось зараз я накажу йому зробити

щось таке, чого йому аж ніяк не хотілося б робити.

— О! зробіть таке добре діло, добродію! — заусміхався Еймос.

* * *

Коли ж вони повернулися до руйновища, то застали там

повний рейвах. Люди, мов ошалілі, вимітали щось із входу

надвір: ковдрами, дрючками та всім, що кому траплялося

напохваті. Вглибині будівлі хтось так несамовито голосив, мов

зазнавав лютого болю.

Доктореса Окойє помітила їх із порога й метнулася їм навстріч.

— Капітане! У нас виникла серйозна проблема! — Він не встиг і

перепитати, що ж сталося, коли вона, перелякано вереснувши, носаком свого черевика відкинула від його ніг одного з тих

черв’яків. — Бережіться їх!

Голден не раз і не два бував свідком того, як Елві, за час

їхнього спілкування, переловила й принесла в жертву науці

стількох представників місцевої фауни. І вона ніколи не

справляла враження занадто вразливої чи вередливої особи.

Тож йому й не вірилось, як це кілька слизьких аналогів земного

слимака могли вивести її з рівноваги.

— Що ж тут відбувається? — запитав він, коли Елві нарешті

повідкидала всіх слимаків далеко від нього.

— Один чоловік загинув, — повідомила вона. — Той, що був

одружений з чоловіком і жінкою, котрі доглядали візки. Вищий

з них. А її звати, здається, Бет. Його дружину. Ото ж вона й

голосить усередині.

— А який це має стосунок до слимаків?

— Слиз, що вони виділяють, це якийсь нейротоксин, —

пояснила Елві, дивлячись великими, з жаху, очима. — Він

торкнувся одного слимака й отримав майже миттєвий параліч.

Повний брак дихання. Один із тих червослимаків ліз по стіні

біля їхньої спальної зони, й він ухопив його, щоб викинути

надвір. Поки ми збагнули, що діється, він уже й помер.

— Господи! — видихнув Еймос, витріщившись на тих

слимакочервів, якими просто кишіло довкола них, зі змішаним

почуттям чогось мов поваги й відрази водночас.

— Якийсь різновид захисного токсину? — запитав Голден.

— Не знаю, — призналась Елві. — Це може бути просто такий

слиз,